Учасник Помаранчевої революції, та революційних подій зимою 2013- 2014 років: силового протистояння на вул. Банковій 1.12.2013, під час спроби розгону протестувальників 11.12.2023, протестів на вул. Грушевського 19.01.2014, та боїв 18-21 лютого 2014 року.
[00:00:00.00]
Ярослава Дмитрук (далі Я.Д.): Нас цікавлять історії людей, котрі пережили чи переживають революційні події. Будь ласка, розкажіть історію свого життя, не лише про події Майдану, революційні, а взагалі всю історію життя. Ви матимете часу стільки, скільки Вам буде потрібно. Я в ході Вашої розповіді робитиму деякі помітки, щоб згодом задати якісь уточнюючі запитання. Будь ласка.
[00:00:23.25]
О.М.: Тобто розпочати від самого початку, від народження. Життя дуже довге.(посміхається) Насправді, я напевно спробую пояснити, чому я став учасником Національної революції, якою вона є для мене. Не Революцією Гідності. Для мене це є саме Національна революція, тому що під час неї утворилася українська політична нація.
[00:00:42.13]
Так. Це був, і є, на щастя, що дуже радує, націоналізм землі, а не націоналізм крові. Так, тобто, українська нація обʼєднала в собі представників різних етносів. Ми вибрали саме такий шлях - політичної нації, а не етнічної. Ось. Об’єднані ми не тільки землею, але й єдиними цінностями. Власне для мене участь у Національній революції була безальтернативною саме через наявність цих цінностей.
[00:01:10.25]
Мені пощастило вирости вже в незалежній Україні, сформуватися як людина, як чоловік. Дякуючи тому, що в мене була і є хороша сімʼя. Мої батьки, які дозволили мені мати можливість отримати освіту, мати інтереси в житті, цікавитися різними речами: історією, економікою, географією, навчатися в престижному національному вузі.
[00:01:40.12]
Саме дякуючи моїй матері, котра є вчителькою географії, я займався шкільним олімпіадним рухом, був переможцем Всеукраїнських олімпіад, що дозволило мені безкоштовно поступити в університет. Ось. Взагалі я до 2004 року бачив своє студентське, а, можливо, взагалі і майбутнє життя лише у Львові. Мені це місце було близьке своєю європейскістю, і, напевне, навіть більше українскістю. Ось.
[00:02:09.01]
Дуже було приємно те, що в місті спілкуються українською мовою. Хоча, власне, питання мовне ніколи не було ні для мене, ні для моїх друзів, ні для моєї сімʼї, не те що там актуальним, ну, просто його не було, тому що, в принципі, всі білінгвіки, всі вільно спілкуються як українською, так і російською мовами. Ось.
[00:02:26.10]
Але після Помаранчевої революції, точніше під час її, коли я ще школярем покинув місто, в якому я жив - Житомир, взявши речі, пішовши до школи вранці, потім повернувшись після першого уроку, я поїхав на Майдан. Батьки були трошки в шоці, коли о другій десь зателефонували, дізналися, що я вже на Майдані Незалежності. Було, якщо я не помиляюся, 23 листопада, це був другий день революції.
[00:02:52.22]
Потім вони все таки вмовили мене з наметового містечка переміститися до брата, котрий навчався також в Києві, був студентом, очолював студентський рух також в одному із національних університетів вони активно його підтримували. Тобто вже тоді, на ті моменти, я чітко розумів, не дивлячись на те, що мені було 15 років свій в принципі життєвий вибір. Що це свобода, в першу чергу.
[00:03:18.12]
Так. Певно гасло «Україна понад усе» для мене трошки не є актуальним, для мене є понад усе - свобода. І якщо Україна буде тою державою, на жаль, чи стане, яка буде суперечити принципу там свободи і волі людини, я не буду підтримувати таку державу, не дивлячись на те, що це моя держава. Тобто, я хочу побудувати, долучитися до побудови держави, котра буде дозволяти своїм громадянам бути заможним, бути успішним, бути вільними людьми.
[00:03:47.06]
Відповідно, так як склалися події потім, що президентом України стала людина, котра апріорі не могла в будь - якій цивілізованій, нормальній людині [країні] претендувати на будь-яку державну посаду, ця людина не врахувала, навіть її команда, її політтехнологи не врахували уроків 2004 року, почали себе поводити ще більш брутально, нахально протягом всієї каденції.
[00:04:13.08]
Ось як квінтсистенція того, що відбулося 30, в ніч з 29 на 30 [задзвонив телефон]. Перепрошую. Можна я відійду на хвилинку? Відповім. Ось, тобто такою останньою точкою неповернення стали власне події з 29 на 30 листопада для мене.
[00:04:33.12]
Я й до того розумів, що з тими людьми, котрі керують державою, на жаль, мирним шляхом, таким шляхом оксамитової революції, котрі пройшли Чехія, Польща там, й ми 2004 року, не вдасться їх відлучити від влади. Ці люди, котрі виросли на крові, в прямому сенсі цього слова, в девʼяностих роках на Донеччині, котрі вбивали, ховали своїх і партнерів, так би мовити, і друзів, вони ніколи не полишать добровільно ці посади.
[00:05:01.17]
Як підтвердження цього для мене були ці події 29 - 30 листопада. Як на мене, вони абсолютно безглузді. ее. Не знаю, на скільки був самовпевнений Янукович, наскільки він був дурний, але це я вже зрозумів після його втечі в Межигір’я, коли побачив масштаб хвороби цієї людини, по іншому я не можу сказати, видно, що людина хвора… психічно.
[00:05:23.26]
Навіщо було таким чином, по-звірячому, бити, нищити, я б сказав, людей, і перед камерами робити це наскільки, російське хороше слово «дерзко». Тобто намагаючись вказати нації місце, вказати, що буде з протестом. З усіх точок зору, навіть чи то з точки зору його піару, політтехнологій набагато було для нього вигідніше, як на мене, по-перше, підписати ту угоду під тиском суспільства, так би мовити, показвши, що ось я дослухаюся до українського народу і роблю корисні речі, це, можливо б, навіть забезпечило йому перемогу на наступних президентських виборах, виходячи з того, що, на жаль, опозиція не далеко нічим не краща від команди Януковича була.
[00:06:10.15]
Крім того, навіть, якщо приймати якісь силові дії, вони були зайвими, тому що Майдан без ідеї євроасоціації довго б не простояв, перетворившись на якусь, з часом, бутафорію, тим чим стало наметове містечко в підтримку Тимошенко. Так. Або навіть якщо вже використовувати силовий манер, то можна було набагато легше відтіснити просто людей. І це ж були спеціально навчені кадри.
[00:06:37.05]
Так. «Беркут» [спецпідрозділ внутрішніх сил України] проходить… хм[посміхнувся з сарказмом] там курси, підготовку, де можна було б не бити людей, а просто їх відтіснити з площі. Так, вночі там було скільки? 300-400 людей, тобто це не викликало б резонансу, такого обурення в українців. Саме у мене, і гадаю, в багатьох українців викликало гнів, те як розігнали, те що били, те, що добивали лежачих людей, та позиція, що вони абсолютно зневажали українську громадськість, українську націю.
[00:07:05.27]
Так. Ну відповідно тому, напевне на Михаїлівській площі вже людей було більше, ніж на Майдані за всі дні (…) до того. На Євромайдані. Так, він закінчився і вже 1 грудня розпочалася Національна революція. (…)За,(…) напевне, таким досвідом подій 9 березня 2001 року, коли українські патріоти я, не знаю, активісти (…) штурмували Адміністрацію Президента. Ми також вирішили, що робити.
[00:07:39.14]
Знову таки, збиратися за покликом обєднаної опозиції, котра є обсолютно імпотентною, не дієва. (…) І, скоріш за все, також мала власні інтереси і домовленості з Януковичем, чи принаймні з членами його команди.Ми вирішили іти не просто на Майдан, так, а розуміючи що це не вплине ніяк на Януковича, іти відповідно до Адміністрації Президента, як символу президентської влади.
[00:08:07.19]
Ми вважали, що після подій 29-30 листопада, не реакції Януковича моментальної на це. Так, (пришвидшує мову) багато хто розповідає, що це були сценарії, що це не він, що це рука Москви, що це там Льовочкін [голова Адміністрації Президента В. Януковича], Сівкович [заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України з жовтня 2010 до грудня 2013.], Путін і так далі.
[00:08:23.02]
Ну як на мене, це не витримує навіть елементарної критики, тому що, якщо Янукович не був задіяний, не віддавав наказ, ну, по перше, це важко уявити. Розуміючи, яку систему, і бачачи, вибудовував Янукович, ясно, що усі рішення приймалися і узгоджувалися з ним. Раз. Якщо рішення було не узгоджене, чи не приймалися ним, (…) то нормальною реакцією людини, котра підставила була б в тей же день не просто звільнити, а посадити відразу цих людей.
[00:08:48.10]
Зрозуміло, що Янукович легко це міг зробити, якби мав бажання. Відповідно, реакції не послідувало. Захарченко [міністр внутрішніх справ України - 7.11. 2011 — 21.02.2014 рр.] залишився на посаді, Попов[голова Київської міської державної адміністрації - 16.11.2010 -14.12. 2013 рр.] залишився на посаді, Льовочкін самотужки подав у відставку, його відставку не прийняли. Ну тобто ще зрозуміти, що Льовочкін був не до цього, це можна, якщо він подав у відставку відразу після цих подій. Ну, тобто, в те, що Янукович не причетний до цього, я не бачу жодних для цього підстав, в це вірити.
[00:09:10.08]
Відповідно, ми вирішили, ну, закцентувати увагу на Адміністрації Президента. Взагалі ми вважали, і я досі вважаю, в принципі, що революцію можна було закінчити в один день, що півтора мільйони людей на вулицях міста, це достатньо для того, щоб безкровно забрати повністю всю владу, усунути Януковича, оголосити тимчасовий уряд, і уникнути крові. Це було легко зробити.
[00:09:30.08]
Насправді, пригадайте, що в ті дні, після того як Беркут побив і відтіснив людей в ніч проти 30 листопада, на Майдан. Майдан був оточений. Тобто, в принципі на Майдан не можна було заходити і 1 грудня. Але, ну що зроблять [посміхається] постові міліціонери чи навіть спецслужби, коли на них іде колона півторамільйонних людей. Ну, тобто. Нічого не зроблять.
[00:09:51.22]
Відповідно, якби правильно було організовано опозицію, якби вона хотіла це організувати , то в той же день це все і могло закінчитися, за боснійським сценарієм [протести в Боснії та Герцеговині на початку лютого 2014 року], який ми бачили в той же час. Так, тобто, ну, впевнений, що так само можна було і багатьох адекватних працівників міліції чи СБУ [Служба безпеки України] перетягнути на свою сторону, які впевнений також, далеко не в захваті були від Януковича, котрі бачили всі ці процеси з його сином, з Курченком [український бізнесмен, власник групи компаній СЄПЕК], з усіма його, так би мовити, донецькими справами.
[00:10:19.13]
Що насправді було в 2004 році, якщо повернутися до історії, так. Тоді, видно, що набагато краще працював штаб Ющенка, коли ее, також в критичні дні, коли було видно, що Кучма налаштований на діалог, на відміну від того самого Януковича, виступали замкерівники СБУ, виступали високі кадри СБУ зі сцени Майдану, говорячи про те, що вони зможуть зупинити там будь які спроби силового розгону Майдану.
[00:10:49.19]
На жаль, цього разу цього не було. Так само ж не було жодних заяв від військових, яких так само можна було спробувати залучити до хоча б нейтралітету. Але ж вони про це заявили, щоб вони попередили владу від можливих силових сценаріїв. Те, що як кажуть, знов таки, зробив 2004 року, Петрук, якщо не помиляюся прізвище, це був керівник сухопутних військ, котрий після наказу, який Янукович [Кучма] таки віддав, Білокінь тоді, чи як звали, чи Рябокінь, міністр внутрішніх справ про те, що 28 листопада мали вирушати внутрішні війська на Київ, з бойовими патронами, що їм видали.
[00:11:30.04]
Тоді, здається, саме Петрук передзвонив до Кучми і сказав, що якщо цей наказ не буде скасований зараз, в цю ж хвилину, то через 30-40 хвилин танки будуть в Конча-Заспі. Не знаю, наскільки ця правдива історія, чи є інший варіант про те, що це зупинив Пінчук [український бізнесмен, Засновник інвестиційно-консалтингової компанії EastOne та благочинної організації Фонд Віктора Пінчука] за телефонними дзвінками Квасневського[Президент Польщі 1995 - 2005] і Солана [Генеральний секретар Ради Європейського союзу], але я гадаю, що десь, якісь такі версії точно мають право на життя (…)
[00:11:53.15]
Ось. Тому, тому ми вирішили, що потрібно брати саме Адміністрацію Президента, ми ввесь в принципі день, 30 листопада з товаришами витратили на консолідацію знайомих через знайомих, щоб зібрати хоча б таку якусь невеличку групку, ядро людей, котрі будуть готові власне до таких більш менш силових дій. Звісно, ніякої зброї ми не мали. Максимально ми купили піротехнічні засоби.
[00:12:18.08]
У нас були фаєри, у нас були петарди, у нас був захист з журналів, навіть ніякий не хокейний, скейтбордний захист. Ось (…) Таких людей ми десь змогли за добу назбирати порядку десь чоловік 20 нас було. Ну і коли ми прийшли до Банкової, звісно ми побачили, що таких людей, налаштованих, з тими самими ідеями ну декілька тисяч. І це були абсолютно люди цікаві, я б сказав.
[00:12:46.07]
Тому, що тут хтось одягнений як лицар, хтось одягнений як персонаж Сталкера, хтось у свому захисті там для катання на лижах, хтось одягнений просто по, як футбольні хулігани, багато було да. Це така була солянка. Ось. Абсолютно не організована, це ніхто не планував, це не мало ніякої координації, це був такий спонтанний вияв гніву, бажання якоїсь справедливості від влади.
[00:13:16.03]
Тому що, ну вже з 1 грудня ми не покладали ніяких сподівань на керівництво опозиції, ми бачили, ну, що вже, знов таки повернутися до Євромайдану, їх же було спочатку два: політичний і неполітичний. Ми абсолютно не сприймали політичний через там багато факторів, від аа, особисто персоналій, тих, хто той Майдан очолював, закінчуючи методами, якими працювали ті партії. Ееее.
[00:13:39.08]
Ми підійшли до Банкової, подивилися, що там збирається народ. Вирішили пройти передивитися ситуацію поряд, але якраз в той момент рушив грейдер [виймально-транспортна та (або) землерийно-планувальна машина]. Ми коли підходили він ще стояв на розі Банкової і Інститутської, але він почав рушити. Моменту того, хто його туди привіз, чи моменту того, хто його завів ми не бачили.
[00:14:03.00]
Наскільки я розумію, це той грейдер, який стояв вранці на Майдані, і коли довелося працівникам міліції відступити власне з Майдану і його просто перегнали до Банкової. Тобто також ніякої руки москви, спецлужб, Корчинського [Лідер Всеукраїнської політичної партії «Братство»] чи чогось ще там в наявності грейдера на Банковій я не бачив для мене це просто справді була певна випадковість.
[00:14:24.12]
Теж саме, на жаль, трошки перескочу дуже багато потім було спекуляцій щодо того, хто був на Банковій, довелося про себе, про своїх знайомих чути, що ми офіцери ФСБ , що ми чеченські найманці, що ми працюємо на Януковича, чи то Льовочкіна, чи Клюєва. Що ми члени «Братства» Корчинського. Ну дуже багато цікавого. Причому це заявляли далеко не тільки і не стільки навіть представники режиму Януковича, як це робив Яценюк, Богословська, Тягнибок і так далі.
[00:14:54.07]
Що дуже сумно і це підтримало, можливо це були, ряд, як на мене, на той момент авторитетних ЗМІ. Та сама «Українська правда» абсолютно. Навіть зараз потрошку відходить, але, все рівно, клеймо провокаторів з Банкової ніхто не забрав. І ніхто з них не вибачився, за те що вони так сприйняли ту українську молодь, котра, як за моєю думкою, є авангардом революції. Саме, молодь не таку велику частку займала в абсолютній більшості революції, як те що вона була напевне єдиною, хто був готовий перейти цю межу мирного протесту.
[00:15:29.13]
Мирним протестом, все не могло, на жаль, обмежитися. Саме молодь, (…) саме люди незалежної України, вони були на Банковій, вони кидали перші коктейлі на Грушевського. Тобто цей детонатор, котрий завів всю державу налаштував, що не можливо без цього обійтися. Ось. Так власне ходила мережею, і на телебаченні і у всіх ЗМІ друкованих, і не друкованих, і інтернет ЗМІ, як підтвердження того, що на Банковій працювали за наказом там Януковича чи то Сівковича, чи Клюєва чи Путіна, не зрозуміло власне кого, був відео, де хлопчина у фіолетовій куртці, спочатку ніби зі сторони активістів, а потім зі сторони міліціонерів, а потім, через якийсь час, зі сторони актиивістів.
[00:16:17.14]
Типу, що він легко проходив, не поранений, ніхто його не бив, ніхто його не заарештовував. Насправді, це мій знайомий, з котрим ми уже познайомилися, перший раз побачилися на Грушевського, але там таки не познайомилася, просто потім таки згадували, що ми були на одній ділянці бою, познайомилися вже пізніше в лютому, здається. Це був він. Ця людина у фіолетовій куртці.
[00:16:39.06]
Чому так вийшло? Просто, коли хлопці атакували, їх забрали за кордон вевешників [ВВ – внутрішні війська України], там був нормальний командир, він сказав їм стояти тут, і коли буде можливість, їх випустять назад, от і все. Їх випустили назад, не заарештовуючи, ці хлопці спостерігали за подіями на Банковій з іншої сторони. І думаю їм буде також багато чого цікавого розповісти. І таких факторів дуже багато під час революції спливало (…) коли люди чи то через не знання, чи то перш за все, через певні настанови обʼєднаної опозиції , котра хотіла звести протест до вигідного їм рівня.
[00:17:17.12]
Так давайте не забувати про те, що і на Грушевського, допоки Тимошенко з в’язниці не написала, листа, про те, що вона була б там разом з мітингувальниками. Тоді дослуховувалися, так, до того, що Тимошенко пише з в’язниці. І поки вона не написала листа, що вона була б там з мітингувальниками, була б в перших рядах. Грушевського не було визнане так званою опозицією. Яценюк називав нас провокаторами.
[00:17:44.13]
Це саме робив Тягнибок. Кличко, єдиний з цієї трійці розумів, що то є щирий поклик, ну, вони всі його розуміли, але визнавав щирість цього опору і був присутній там неофіційно, як людина, за що в принципі йому вдячний. З нього звісно не політик, не державний діяч, але людина він щира, і як на мене, досить непогана.
[00:18:07.09]
Власне допоки Тимошенко не зробила цієї заяви, з сцени Майдану, людей, котрі були на Грушевського, боролися за незалежність, називали провокаторами. Грушевського не визнавали. І якщо памятаєте, коли 19 січня у нас тривали бої, коли в нас стріляли вже 19 числа, вперше, мій друг поранення отримав в око, йому діставали кулю гумову, здається?. Так, гумову. о 9.20 вже діставали. Коли хлопчина втратив руку через цей світлошумовий пакет, коли хлопця скинули з арки на Грушевського.
[00:18:40.23]
Тобто, коли там був вже жостке місиво, насправді. На сцені Майдану, на Майдані були танці, пісні, тобто, Грушевський знаходиться в 400 метрах - в 300, а Майдан цієї зони не визнавав. Вже потім поступово десь на третій чи четвертий день прийшла Руслана, і вже потім Грушевського поступово доросло до Майдану, хоча воно було не бажаною його дитиною.
[00:19:02.04]
Так, трошки перескочив з Банкової. Оскільки знов таки на Банковій нас всіх зробили провокаторами називали. Повернусь. Ми ідемо, бачимо як починає їхати грейдер, повертаємось, вирішили, що ось час таки атакувати. Ми ось власне починаємо використовувати засоби піротехніки, підганяємо грейдер, штовхаємо, він чогось не хотів їхати чи не знаю, що йому заважало насправді, (посміхається) дивно, а напевне не могли його завести, і ми його штовхали. Чи він їхав. Ми його штовхали, це точно. Але чому нам довелося його штовхати, я не знаю.
[00:19:37.15]
Ми кажемо всім жінкам і літнім людям, котрі знаходяться, я особисто прошу їх покинути, тобто, насправді вдається це зробити. Ми прибираємо паркан, котрий розділяє нас і кордон ввешників і вже лишається власне атакувати. В той момент виникає журналіст, я не знаю хто це був, обличчя знайоме, але не знаю цю людину. Каже, щоб ми припинили це. Я йому кажу: чому? А він: не варто цього робити, покалічите хлопців.
[00:20:09.02]
І в той момент я, хоч і організовував, і допомагав, і скеровував певні сили, на якийсь момент абсолютно за секунди до того, як грейдер вдарив по вевешникам, я підтримав його ідею. Не знаю чому це було, якесь підсвідоме рішення, і кричу хлопцям, щоб вони зупинилися. Потім вони мені кажуть, типу: що це за хєрня була? Ти сам штовхаєш грейдера, потім починаєм, а ти кажеш зупинитися? (посміхається).
[00:20:32.14]
Я просто поставив опцію «в ступор» всіх своїх знайомих і не знайомих, котрі бачили, що ми в певній мірі взяли таке керівництво на себе цим неорганізованим натовпом. Ми зупинили грейдер, бо власне, журналіста не слухали хлопці, мене послухали. Потім наступні дві години ми витратили на те, що намагалися переконати ввешників розійтися. Тобто (…) ніхто не хотів калічити, не було сенсу там з ними сутички. Ми розуміли, що це простий інструмент, що це навіть не «Беркут». От.
[00:21:01.26]
Прохали їх і дуже настійливо, я пояснював чому ми тут, чому ми хочемо пройти, чому вони мають піти, щоб унеможливити це кровопролиття. Тобто тоді був реальний шанс цього уникнути, якби ввешники розступилися, і ми пройшли до Адміністрації Президента. Вже хотіли б не хотіли лідери опозиції, вони б мали визнати цей захват. Саме як з КМДА [Київська міська державна адміністрація] було там. Там да. Вони також не хотіли з Українським домом, вони хотіли це робити, вже в них не було б куди діватися. Власне, вевешники перші хвилин 40 взагалі не відповідали. Десь на початку другої години вони почали трошки відповідати, реагувати, було видно що вони готові піти.
[00:21:36.07]
Власне, тому вже коли зʼявився Порошенко та Наєм. Так Порошенка довелося захищати, щоб його люди не побили. В мене є фотографія, де здається, ніби я хочу його побити, насправді там я його захищаю. Дуже також цікавий момент, щодо того, як використовувалися якісь дрібнички, фанати співали пісню Порошенку. Не знаю там підходить по формату ні… Вони кричалку кричали «ану давай уйобывай отсюда!» і кричали це на протязі, не знаю 5-10 хвилин.
[00:22:09.06]
Потім в ЗМІ було написано, що під Банковою були московські ультрас, і це рука Москви, работают на КГБ, ФСБ, тому що кричалка та московського «Спартака» [футбольний клуб], але я не знаю. Автор напевно, трошки не дуже розумна, або розумова людина, або вважає за таких читачів, котрі напевне, якщо хтось кричить кричалку і вона підходить по контексту, значить її більше ніхто не може кричати, тим паче фанати їздять на матчі і чують, що кричать ультрас іншої футбольної команди([посміхається). Ось.
[00:22:40.23]
В Порошенка тоді полетіли монети, йому кидали тоді як Іуді, згадуючи йому 2004 - 2005 год. рік. аа. Порошенко намагався, ну, по перше, йому варто віддати належне за те, що він прийшов в той момент, коли там була криза. Нагадую, що ні Яценюка, ні Кличка, ні Тягнибока на той момент там не було. Вони прийшли вже запізно, коли вже був, після другого штурму, коли вже було багато побитих і поранених. Знаючи звісно, що відбувається на Банковій, маючи на Майдані півторамільйони людей, забити так відверто на людей, котрі там знаходяться, не дати їм підтримку (звинувачуючи).
[00:23:20.12]
Ну власне чому на Грушевського вдалось. Крім умов того, що це був вільний простір, так тобто набагато було, Банкова вона дуже вузька, вона дуже не зручна для штурму, а дуже вдала для захисту. Це фактично як 300 спартанців, там де вузький прохід, як Фермопіли, можна тримати. Грушевського набагато ширша, там не можна взяти шеренгу, не можна тримати фланги, і є можливість куди нам розбігтися було, це перше. А друге - там, чому нам на Грушевського вдалося те, що не вдалося на Банковій, це напевно був критичний момент, треба було вистояти першу ніч на Грушевського, там само як і Майдану вистояти в ніч з 17 на 18 лютого [з 18 на 19 лютого].
[00:23:56.29]
Те, що нас підтримувало, активних людей було, так само як на Банковій, насправді, тисяч дві чи три, п’ять. Але за нами, на схилах стояло тисяч тридцять людей, котрі кричали «молодці», коли ми кидали коктейлі Молотова, коли підтримували, і зі всім іншим. Ця наявність такої кількості людей легалізувала нас, і нас не можна було вже назвати провокаторами. Тому що всі розуміли, що ми звичайні хлопці, що це такі самі люди, котрим нема куди діватися, бо 16 січня прийняті там диктаторські закони і якщо, аа, робити те, що каже опозиція, то нічим добрим це не закінчиться. На Банковій таких людей не було.
[00:24:33.10]
Тобто Банкову бачила, максимум там 5 тис. людей, щоб оцінити. І коли звісно потім вони всі приходять і читають навіть в тих засобах масової інформації, якими вони довіряють, те, що це провокатори, руки Москви. Ну звісно навіть багато людей, які досі з Банковою не можуть розібратися. Бо в принципі, впевнений, що багато людей, котрих вони вважають, вже певною мірою для себе особистостями там авторитетними чи людьми, хоча б до яких вони дослуховуються, вони там були.
[00:24:57.23]
Дуже смішний був аргумент щодо Корчинського, котрий називали, що це ніби Корчинський спланував. Ну знов таки, якщо в людини є якась логіка, то уявіть ви Корчинський, так? Досить одіозний персонаж. Ніби там знаходяться ваші триста провокаторів, от навіщо вам приходити туди на 15 хвилин, щоб засвітитися на всіх камерах, щоб потім можна було писати? Ну це просто ну, ідіотизм. І насправді я також бачив там Корчинського, тому думаю він пішов, він був задоволений, він бачив напевне те, що йому хотів би бачити, як людина з своїми поглядами. Він бачив гнівний рішучий протест.
[00:25:35.03]
Посміялися, подивився на це, отримав певне якесь моральне задоволення і покинув Банкову. Власне, повертаючись до Порошенка, ну віддаю йому належне за те, що він по перше прийшов, по друге також мало хто тепер згадує, що Порошенко здається єдинний з топових українських політиків-важковиків, хто поїхав до Криму в кінці лютого чи на початку березня, коли там було вже досить неспокійно. Тобто також, здається тільки він і Балашов [український політик, лідер партії «5.10»], ну Балашов це людина звісно трошки іншого розкладу, але там, здається, не було ні Кличка, ні Турчинова, ні Яценюка, нікого іншого. Там був лише Порошенко.
[00:26:12.10]
Ось. Власне побачивши Наєма і Порошенка, я до них звернувся, з проханням підійти допомогти, бо вевевшники вже мали до мене якусь певну довіру, бо я з ними спілкувався, але коли до них буде звертатися з тими самими словами там Порошенко, один з найперших людей України, колишній міністр, один з лідерів, ну не лідерів опозиції на той момент, але скажемо так з іншої сторони, і пропонувати їм якісь гарантії, котрий буде звертатися, просити їх розійтись, чи той самий Наєм.
[00:26:43.19]
Звісно, це могло б і я впевнений мало б результат. Вони схилилися б до того, що розійтися, розійтися, дати нам коридор, власне ми призупинили штурм на той момент, коли ми вели переговори, був Порошенко, жодної людини не постраждало, не було. Це ми призупинили з самого початку. Це вже далі вони відновляться. Порошенко сказав, що чому мають розходитися, правильно, що вони стоять, хай стоять. Він дуже смішно фотографував людину, котра з ним почала суперечити, коли він вихватив у якогось, цього чи то свого помічника, чи то журналіста, камеру, сфотографував і каже, я подам на тебе в суд, ось. Це було дуже-дуже смішно насправді (посміхається).
[00:27:18.29]
Я думаю всі сприйняли, що Порошенко погрожував судом в такій ситуації. І потім також було дуже образливо, і це зараз, звісно, про це ніхто не говорить, наступного дня прочитав видання «Дело». інтернет, воно одне, з яких насправді об’єктивно висвітлювали не в позиції не владній, не опопзиційній, а яке висвітлювало реальні події. Було інтерв’ю з Порошенком, де він каже, що це він попрохав міліцію використати спецзасоби проти активістів на Банковій. Тобто фактично нас тоді газом труїли, Порошенко визнав, що це він попрохав. Ну я думаю, нас би і без його прохання потруїли газом, але в подібному випадку згадується реклама про те, що інколи краще мовчати, ніж говорити.
[00:28:03.13]
Порошенко з Наємом, там що Солонтай [один з лідерів об’єднання «Сила людей»] був, Положинський [український музикант, громадський діяч] був. Там були навіть по різні сторони грейдера, з другої, з лівої, з правої сторони, вони намагалися їх всі переконати, щоб ніхто не робив активної дії. «На Майдан. На Майдан». Ось. Ну тоді ще «на Майдан» можна було в певній мірі зрозуміти, бо це було в перші, в принципі, в перший день революції.
[00:28:24.28]
Коли вже згадується Грушевського, 19 січня, коли Яценюк кричав: «на Майдан» і у відповідь також отримував також легендарну відповідь: «на Майдан? - пошел на хуй!» (сміється). Ось. Тоді так не відповідали, ні Положинському, ні Солонтаєві, ні Наєму, ні Порошенкові, але думали напевно про це. Власне вони десь пропали. А потім, по моєму, був ще Катеринчук [український політик, лідер «Європейської партії України»], чи це був між першою і другою активною фазою.
[00:28:52.04]
Тобто почало ще більш збиратися людей, розпочалися якісь силові сутички з вевешниками, там, де був Скорпіон, це людина з ланцюгом, легендарний, також були наші хлопці. Там почали кошмар, газові балончики, все. еее (…) Потім була перша атака, вони нас перший раз погнали, потравили жостко газом, били, люди спустилися до Інститутської, повернулися. В той момент трохи я покинув Банкову, до нас підійшов один, сказав, що він якийсь колишній співробітник СБУ чи то військовий, я так і не зрозумів.
[00:29:26.21]
Каже, було ж доволі холодно, каже: що ви там…, а до речі, першу бруківку почав розбирати на вік десь такий 55 річний, знаєте, професор Шевченка, з історії. Ось саме така людина до глубини душі інтелігентна. Вона по праву сторону. Перша бруківка цієї революції вона була далеко не братчиком Корчинського розібрана (посміхається), я це дуже добре памʼятаю, тому що майже години три я був сам на сам попереду, розмовляючи з вевешниками. Ось.
[00:29:53.24]
І він каже, що ви не праві, каміння це не ефектиивно. Потрібно їх мочити. Каже, в мене багато є презервативів, йдемте наберем води і будемо закидувати їх презервативами з водою. Їм буде холодно, по - перше, погода була чи то мінусова, чи то близька до неї, і буде вода замерзати, і відповідно, якщо вони захочуть штурмувати, вони будуть, їм буде слизько, і вони будуть падати. І ми пішли, на Інститутській там поряд є з Банковою квіткова крамниця, ми заходимо і кажемо: можна у вас скористатися туалетом? (сміється).
[00:30:28.02]
Ну жіночки відповідають, так звісно, а що вам власне треба? Ну в туалет? А ми кажем та ні, у нас трохи дивне бажання. Ми показуємо їм, три чоловіка, сумку з купою презервативів, які ми в тій квітковій крамниці набираємо (посміхається). І ми підходимо, напевне, це ось тоді якраз, коли ми пішли, і ми таки їх не порозкидували, бо почався перший штурм.
[00:30:46.28]
У очі, мене як раз тоді перший раз засліпило під час Революції, потім на Грушевського було ще гірше, тоді газом добре надихалися. Потім такі от маленькі сутички. І потім вже, коли стемніло, пішов другий штурм. Більш такий, значно суворий. Тоді багато де на відео заснято момент другого, не знаю, другої атаки спецпризначенців. Мені також в той момент дуже пощастило не постраждати, тому що я був також, я підійшов до самого краєчку, щоб проводити якісь активні дії, і почався їх штурм, і нам не було коли втікати.
[00:31:23.19]
І ми в оцей вот дворик на Банковій нас туди і (…) ми думали якби все. В принципі. Тому що це закрита територія. Люди то далі могли втекти на Інститутську, а вони чомусь ну, не чомусь, а вони погнали людей далі. На цей дворик вони забили. І виходить, треба виходити з нього. Там де була лінія фронту, це вже грубо кажучи, стояли спецпризначенці. І я виходжу, деякі там були попереду, декілька годин мене міг багато хто бачити. І йду - зона, де тільки міліціонери, «беркутня», поранені, медики, журналісти. А до нашої лінії, до нашої зони, метрів 70. І треба перейти цю зону. Страшно було тоді.
[00:32:08.21]
Напевне, перший раз страшно. Ідеш, і «Беркут» один до мене підходить і відразу звісно, очі сльозяться, кашляєш, він каже: що там, перчиком подихав? Б’є мене кийком по нозі ось. Я не знаю чому, я кажу йому: «ООО спокійно, я журналіст». Це чують два сусідні «бєркута» і кажуть йому: чуєш, не трогай його, він журналіст. Ну, тобто, напевно, їм журналістів не бажано бити, як звичайних людей. Дякуючи цьому, я проходжу цього, і йду далі. Вже виходжу фактично за цей периметр ментівський на лінії фронту, і тут наші починають атаку. Наші з Інститутської починають кидати в них жорстко каміння.
[00:32:50.18]
Виходить, що вперед я піти не можу, а їхню лінію, «бєркутні» і нашу, розділяє метрів, я не знаю, ну 70-100. Я не можу, тому що підпадаю під каміння, ну і назад також не дуже варіант (сміється) відступати до «Беркута». Мені дуже щастить, що я в місці, здається Будинок письменників, спілки, там був маленький-маленький відкос, під ним стояло двоє журналістів-фотокореспондентів, я разом з ними зміг утиснутися, поки там каміння летіло. Більш-менш майже нічого не потрапило. і вже, коли наші трошки (…) знизили інтенсивність, я зміг перебігти попід парканом до наших.
[00:33:32.20]
Власне, саме тоді прийшли на Банкову Кличко, Тягнибок і компанія, народні депутати і так далі. Частина з них була далеко не твереза, видно вони вже святкували, не очікуючи такої кількості людей. Знову почали ставати, афганці з депутатами почали ставати до нас обличчям до нас, тобто спиною до «беркутів», тобто в живі ряди, щоб не наступали. Кричали: «На майдан!». Ми в них запитуємо: що далі на Майдан? Що ви збираєтеся робити? і так далі. (…) Вони кажуть, все. Ми будемо там оголошувати тимчасовий уряд, брати владу. Ну звісно нічого не зробили, люди потихеньку розійшлися. Власне так закінчилася Банкова.
[00:34:18.26]
Наступні дні були проведені на Майдані, одне, друге народне віче. Перша ааа спроба штурму, зачистки, власне, певне (…) Спроба була з 10 на 11 грудня, а от з 9 на 10 грудня, це коли день зачистки так званих «дальніх баррикад». Піднімаючись, ну уже був мій батько, брат, так, наші друзі, ми розуміємо, тоді, здається, близько четвертої, вже оточили зі сторони Бессарабки, вони поставили кордон, то відчували, що щось буде.
[00:34:53.00]
Ми вирішили йти на ніч, бо були підозри штурму. От коли підіймався близько одинадцятої вечора на Майдан з братом, батьком, друзями з ескалатора на Льва Толстого, я вже зрозумів тоді, що Україна буде, буде як незалежна держава, не залежно від того як закінчиться Майдан, як воно буде далі. Тому що побачив багато чоловіків, котрі на ту ніч, так страшно, зараз здається, що тоді це все було там по-дитячому. Може там пройшли розстріли війною.
[00:35:21.03]
Тоді ж все сприймалося по іншому. Що люди йдуть. В принципі ми тоді були готові до будь яких силових варіантів, чи можливо смерті, багато чоловіків, які йдуть захищати, от вночі, в той мороз, тоді було мінус 10. захищати свою державу. Тоді центром для нас був, Лютеранську зачистили, ми були біля КМДА, ось, коли близько четвертої вони з Лютеранської спускаються до КМДА, і що хочеться сказати, люди, котрі там грілися, чи спали в той момент, повиходили. Тоді був до речі і Катеринчук і Кармазін. Ось. Ми встали в ряди, ми розуміли так, що там широкий фланг, що КМДА ніхто не утримає, якщо буде нормальна атака, але ми хоч, буде сам факт нашої силової боротьби, що це не буде побиття, як в ніч з 29 на 30.
[00:36:04.07]
Я от побачив тоді декілька тисяч, тисяч три-чотири чоловіків, які готові були до цього. Вже на наступну ніч було значно більше цих людей, але тоді от я вперше відчув (…) що ми в будь-якому випадку вже перемогли. І ми чекаємо. Виходить 4 ранку, як добре пам’ятаю, виходячи з КМДА трубач, котрий грає спочатку гімн, а потім «Червону руту», і всі от очікують, і всім страшно, але всі готові до бою (…) це дуже-дуже було сильне. І цей момент, ми стоїмо на сходах КМДА, ми друзі, сім’я, народні депутати з нами, колишні народні депутати, тобто Кармазін і Катеринчук, музиканти. Ну це такий один з найбільш таких(…) персональних, забув як буде українською «трогательных» моментів.
[00:36:55.11]
Наступна ніч, ми вже також з другом - Ігорем, збираємося їхати на Майдан, в той час же чуємо про те, що вже перекрили навіть зі сторони Європейської площі, зі сторони тобто Подолу, добратися ніяк не можна, ми беремо машину, викликаємо. Єдиний варіант - це тільки через Бесарабку. Виходимо там, всі основні події на Майдані, це близько 12, пів на першу, в мене там брат знаходиться, рідній, і друзі. Ми з Ігорем вдвох. Перший кордон міліції стоїть на проти ЦУМу, на Богдана Хмельницького, другий, відповідно, наші вже барикади на Майдані, між цими (…) простором, тобто між поворотом на Хмельницького з Хрещатика, і між барикадами, котрі на Городецького, сніг, мінус 10 і нікого немає.
[00:37:38.00]
І от ми вдвох, як в якомусь фільмі, чи то там, не знаю «Післязавтра», йдемо вдвох, і знаєте таке відчуття, що ми йдемо на смерть, ну не на смерть (посміхається), а на якусь таку дуже важку пригоду це точно. Якби був фотограф, це були б дуже гарні кадри, тому що позаду нас міліція, попереду нас барикади, і нікого-нікого немає. Ось. Ми повернулися, стояли в перших рядах (…) Я стояв в перших рядах на Майдані зі сторони Європейської площі, ми з площі тримали ряд, Ігор потім пішов до Профспілок, там де була тиснява на Михайлівській, більше на Інститутській.
[00:38:18.11]
Це була одна із найважчих ночей в плані фізичному, адже дій на нашій ділянці, ось ми стояли між Майданом, нас розділяв два чи три метри кордон з міліцією. Звісно, психологічне напруження дуже велике, але вони так і не рушили штурмом. не знаю чому (…) Було до біса холодно. Було тоді ще було, будинок Профспілок не згорів, ми стоїмо, бачимо так мінус 10. Десь з пів на першої до пʼятої тридцять на мінус 10 стояти не морозі вночі було дуже-дуже важко. Ще й на початку було важко також психологічно, бо всі відчувають, що зараз буде, зараз буде.
[00:38:56.25]
А (…) на сцені Майдану читають молитви, ніби нас відспівують, розповідають якісь речі…і Київ вставай!. Київ вставай! Вони кажуть, ми чекаємо на допомогу. Звісно намагалися перекрити Майдан, і близько третьої ночі, можливо була вже 3.20, точний час не пам’ятаю, від Жовтневого здається стежка йде? Ми бачимо перших людей, котрі починають пішки спускатися на Майдан уночі. Це мені нагадало такий особисто момент з «Володаря кілець», коли вони чекали в другій частині, такі дві башти, на сході третього дня допомоги.
[00:39:34.10]
Починають кияни вночі підходити масово. Ми ж розуміємо, що шансів значно більше. Під ранок людей стає дуже багато. Вже на наступну ніч значно-значно більше людей було на Майдані, ніби в новорічну ніч. Купа-купа людей. І всі почали, саме дякуючи тим подіям, що відбулись, всі набагато більш (…) відповідально поставилися до будування барикад. Бо до того це був просто сніг, а ось саме наступний (???) всі збирали сніг, формували і робили дуже, як на той момент здавалося, серйозні укріплення. (…)
[00:40:08.04]
Наступний десь ще тиждень ми майже щоночі, не майже, а ми щоночі були на Майдані. Довелося переїхати жити на роботу. Перший раз, з трьох разів. Другий буде після Грушевського, третій - наприкінці лютого, коли знову Київ намагатимуться закрити на вʼїзд і виїзд (…)
[00:40:27.04]
Потім, ближче до Нового року ситуація заспокоїлась (…) (???) робили ще якийсь додатковий поштовх, сподівалися на, ну наївно звісно, на якийсь штурм Межигір’я. Ми планували, що це таки буде не така акція, як вона вийшла, сімейна, тобто це був такий дуже хороший день в плані, що всі з сім’ями, з маленькими дітьми, поїхали до Януковича в гості. Ми думали, що це буде так жорстко, як на Грушевського, звісно.
[00:40:58.05]
Побачивши склад людей, котрі приїхали на Межигір’я, в яке не реально було дістатися старшим. На жаль, останнє також дуже образливо, що такий обʼєкт, щось хороше (???) побудували один, на мою думку, з кращих дендрологічних парків і відповідно дуже гарний комплекс, і відповідно, можна було б зробити його, як мінімум, всеукраїнського значення рекреаційним центром. Можливо, європейського. Там і київське море, можна робити пляж, зоопарк, будувати готелі, ресторани, туристичні, те, чого під Києвом, на жаль, не має, те, чого так не вистачає.
[00:41:39.09]
Зробити також якийсь музей, в цій самій «хонці», диктатури чи не свободи, щоб це мало якийсь виховальний зміст, але зробити це розважальним центром, щоб принаймні це могло допомагати навіть якщо це буде викликати: «ну як так можна?», і там частину коштів відправляти в (???) чи в підтримку сім’ям постраждалим під час Революції, чи під час війни за незалежність. А зараз це не зрозуміло ким, і яким чином використовується. (…) насправді це, характеризує ще те, що в нашій державі, на жаль, дуже-дуже мало чого змінилося. Не не нічого, але дуже-дуже мало, і ми тільки на початку цих змін. Потім були свята. Зрозуміло на Новий рік і Різдво все якби було без змін. Новий рік зустрічав на Майдані, напевно також із сотнями тисяч, чи мільйонами інших
[00:42:33.14]
Потім таким моментом, який згадується, це були події під Святошинською міліцією. (…) Власне я вже здається їхав дод…, ні не їхав додому, я вже був вдома, це була ніч, це було пів на дванадцяту. Живу я за містом, і тут бачу цю інформацію, добратися вже на громадському транспорті я не можу, ше й також холодно. Мені доводиться витрачати порядка 180 гривень, здається, на таксі, щоб доїхати, проїхати 30 км., бо я живу за Києвом, з іншої сторони, до Святошинської міліції.
[00:43:05.01]
І там також вже були люди банкової, люди були налаштовані досить категорично, шансів у нас було нуль, тому що на території Шевченківської [Святошинської] міліції було як ми потім побачили, просто вирішили зловити пізди міліції. Дуже-дуже багато. Нас могли там к єбєням повбивати вони, але (…) от тоді міліція напевно вперший раз злякалася. Вони проходили цими коридором ганьби, як його називали, ми вимагали від них зняти шлеми, багато хто намагав їх четвертувати там, може це і праведний гнів, але це мало б користі принесло. Тоді міліція перший раз відчула, що не залежно від того виграють чи вони програють, може їх торкнутися, особисто. Не факт. Можуть вбити тисячі демонстрантів, але ляже 10 міліціонерів, але кожен з 10 може бути власним.
[00:43:51.22]
А потім Янукович, демонструючи чергову віху своєї тупості, чергову віху своєї безхребетності, тупості демонструє український недопарламент, котрий приймає так звані диктаторські закони. Взагалі ось, також цікаво, у нас, дуже цікаві парламентарі. Події 2014 мені дуже нагадують ‘91 рік, коли партфункціонери, комуністи, червона більшість, після ГКЧП, в момент, коли льється кров, приймає Акт незалежності України. Те саме в принципі відбулося цього року. Коли Рада, котра приймала диктаторські закони, котра була під Януковичем, після розстрілу демонстрантів в Києві стає проукраїнською, тобто, ну дуже схожий епізод.
[00:44:38.00]
І вже зрозуміло, після 16 січня, коли так само, не забуваємо про протест (…) от тоді багато хто сидить в в’язницях, тоді людей, тих хто приймав участь там на Банковій, чи просто майданівці переживають, що кожного можуть посадити, побити, так далі. Тобто психологічний прес нереальний. Плюс відчувається колосальна моральна втома. От вже фактично півтора місяці суспільство, Київ, держава перебувають в такому психологічному стані опору, але жодних результатів. Єдиний результат на той момент - це розбитий пам’ятник Леніну. Ну все. (—) Ну і знов таки з друзями планували, що і думали, що епіцентром стане власне Банкова, (…) бо це таки Адміністрація Президента.
[00:45:25.07]
Ми знаходилися там, чекали поки підійдуть хлопці і здається саме туди також анонсував прихід своїх членів Правий сектор [політична партія та громадська націоналістична організація, сформована наприкінці листопада 2013 р.]. Тоді на Правий сектор, що знову ж таки зміг повернутися. Ми почали з ними спілкуватися ще 30 листопада, плануючи атаки на Банковій з одним з членів. Правий сектор відмовився, що також легко перевірити, що Правого сектору як організації, котра була сформована за декілька днів до того, на Банковій організовано не було. Тобто, звісно, були можливо деякі члени, або не деякі, можливо, багато членів Правого сектора, але ось організовано Правий сектор Банкову не підтримував. (…)
[00:46:02.07]
Ми чекали, знаходилися на Банковій після чергового віче, котре викликав вже зовсім навіть не іронічні посмішки. Але нам дзвонять, кажуть розповісти, сказали й ти на…на, до Верховної Ради, розпочалися на Грушевського, ми перебігаємо знову ж таки стежкою через Жовтневий, через готель «Дніпро», там, де знаходиться арка на Грушевського, якраз в той момент, коли розпочинається, тільки розпочинається перші сутички. Тобто ми перевертаємо також а…автобус і знову ж таки, ми готувалися, вважали, що буде продовження подій.
[00:46:40.22]
Та піротехніка, ті речі котрі ми придбали ще на Банковій це ті засоби, дякуючи яким згоріли перші автобуси на Грушевського. Можу сказати, що я профінансував революцію (посміхається) в питанні Грушевського, адже саме за придбані мною кошти, на придбані (…) були придбані якраз піротехнічні засоби, котрі спалили перші автобуси на Грушевського. Ось. Вони залишилися з Банкової, ми все не використали. (—)
[00:47:07.18]
Знову намагається зробити так звана опозиція, те що вона зробила на Грушевського [Банковій], вони знову проти нас, коли ми починаємо рухати автобуси, вони виставляють афганців, (…) афганці хороші люди, чоловіки. Але що, що далі тягнути? Ну нема куди, після того, що вони понаприймали. Ми відтягуємо афганців, кажемо ідіть звідси. Частина з них потім до нас примикає, частина просто йде. от. Їх треба було реально просто вискубувати з тих рядів.
[00:47:35.23]
Ну ми починаємо відповідно силові дії, а, тоді Молотова [коктейлі Молотова] не було, в нас була тільки піротехніка, власне мій товариш підпалює, кидає перший фаєр на, в автобус з міліці…, в міліцейський, на сидіння, і він загорає, горить. Підтягуються люди, нас підтримує суспільство, кричать молодці. «Беркут» гуртується, але широкий профіль [простір] (…) Потім це напевне не знаю були ці хлопці з Правого сектора не з Правого сектора, як в мене є певні дані, я спілкувався з людьми, але не можу сказати достовірну інформацію, що це все таки були не з Правого сектора, чи з самооборони, люди приносять перші «Молотова», починається вже кидати їх, взриваються феєрверки, ну переходить відповідно в цю стадію.
[00:48:19.04]
Тоді відразу вони, була у них спроба атаки по флангу, лівому, вони зі сторони арки починають вибігати, атакувати, люди йдуть назад, але вдалося силовим покликом людей зупинити і наступити, це мєнтів трохи зупинило (…) В мене з тих дій, з дій того дня залишився трофей, який я планую передавати своєму сину. ааа. Також було безглузде рішення, але все ж це було на інстинктивному рішенні. Біля арки двоє беркутівців били лежачого активіста і я біг йому допомагати. Одного призатис спиною до каси, каси тоді ще були не розгромлені.
[00:48:58.05]
Дуже смішно було, коли були автівки також, ось. У другого вихопив якраз дубинку, вони просто якраз цього не очікували. І звісно шансів не було в мене багато, але певно, не знаю чому вони відступили, чи загальний відступ був, чи навіть пішли наші хлопці атакувати, але вдалося цього хлопчину (…) захисти. І все нормально було. Потім ми шукали також, ми розпочали першими були, хто звернув увагу на цеглу, котра знаходилася на стадіоні «Динамо», ми покликали хлопців, почали розбирати, щоб її використовувати, кидати.
[00:49:30.16]
Також вже тоді була велика солідарність людей, не важливо бабуся, дівчина на шпильках, всі ставали, довбали, передавали бруківки, чи цеглу спочатку зі стадіону «Динамо», бо вона уже була на території. Намагалися також із самообороною яка вже, ну мала якусь там певну главу (…) були ідеї, щоб зайти зі сторони «Арсенальної», але оскільки все це знову таки було не організовано, ніякої координації, Правого сектору не було. То це вже були, прибіг лише Парубій [комендант Самооборони Майдану] здається, вони пішли і зайняли з якоюсь сотнею, там дійсно людей було, 30, дорогу по Парковій, щоб вони не заїхали нам в тил.
[00:50:07.23]
Ми з друзями, і з декотрими, ну те, що ти казала, виникала довіра, там не важливо, знаєщ ти людину все життя чи 5 хвилин, всі один одному довіряли. Там зробили так, всі згрупувалися, ми пішли і збиралися іще зайти зі сторони власне стадіону «Динамо», там де йде ця стежинка, котра йде з парку Маріїнського до парку Хрещатика, але побачили, що там ці паркани, які навпаки треба захищати, а не тикувати (???). там поставив декілька людей щоб не було можливості, щоб сюдою не спустилася міліція. Ось.
[00:50:38.09]
Ну тут було багато таких якихось моментів, сутичок, десь в 9 вони стріляти, (…) аа, попали моєму другу в око, добре, що медик зміг витягнути, ще б трошки нижче і було б, ну не в око, а на 2 сантиметри від ока, тоді, б він втратив собі око. Перший був серйозно поранений: людина, котра намагалася підняти світлошумову гранату, звісно, було дуже світошумових гранат багато, (…) було дуже багато газу. Газу це взагалі, напевнее, не знаю. Після цього як прийшов, написав у соціальних мережах, що тепер я знаю як пахне свобода. Я дізнався про це на Банковій, але на Грушевського стільки газу. Мені здається кожну хвилину використовували газ, або світлошумову гранату. Це було дуже багато.
[00:51:20.23]
А коли все розпочиналося, знов таки, прийшов Яценюк, якому вже як я розповідав, легендарно відповіли. Саме прийшов Тягнибок із словами «провокатори», «на Майдан, всі на Майдан». Потому вони полишили, і залишилися ми сам на сам з ними (…) Почались (…) сутички. Все. Вистояли. Вони думали шось раз атакувати, другий раз. Людей було справді багато, були люди, котрі підтримували. Так в серйозний штурм вони не пішли, можливо, саме тоді і (…) позбавили себе шансу на перемогу, а нам його дали. Ми в нікуди кидали ті коктейлі Молотова. Якби вони не перекривали рух Грушевського, ми б прийшли до Верховної Ради. і що далі? Знову би опозиція змогла б злити чергове народне віче, всі були б обурені, і нічого не було. А так вони, вони зробили Грушевського символом. Ну ось, це знов таки їхня дурість (…) Вони зробили там наші Крути.
[00:52:16.20]
Відповідно, наступні дні, я якось поїхав, оскільки був з дванадцятої на Майдані, чи півдванадцятої, я поїхав здається (…) трохи побитий. Ми ще заїжджали, десь о десятій повечеряли заїхали в кафе. Нам надали першу допомогу, бо коли був цей епізод, про який розповідав, мені трохи по ниркам нормально, потрапив в голову, трошки розбили, ось. Але залишився кийок, який зверху гумовий, а всередині металевий. До речі, друг мій, котрий став також легендою всіх мемів, зокрема його юзає Правий сектор, ми кажемо, щоб він вже їх збирав. Він мав набагато більший доробок, в нього є щит, (…) кийок, ее.. шлем, нижній і верхній захист з того часу. (…)
[00:53:07.16]
Ось. ми зайшли, коли ми зайшли в кафе, поїсти, нас відчув напевне кожен відвідувач, тому що нами так пахло цим тіреном, чи як він називається? опятним (???) засобом, просто (посміхається). Весь просто заклад заповнився ароматом газу. Нас, нам там надали допомогу, ми повернулися і потім були здається десь під кінець другої, чи півдругої. Бачили, що все нормально, ніби спокійно, людей багато, тому ми були втомлені, ну ми вже з пів на четверту активні сутички розпочалися на Грушевського, і відповідно на якусь дев’яту-десяту годину ти вже був не дуже дієздатним. Я ось пам’ятаю, як я приїхав, ось зайшов, я додому не поїхав, залишився на роботі. Чи в першу ніч я поїхав додому?
[00:53:52.19]
Напевне поїхав, але тоді зайшов на роботі читати новини, про шо пишуть, і дуже пам’ятаю гарно заголовок на «Українській правді», в якій написано: «невідомі у жовтих касках атакували сили правопорядку чи міліції». Мене це дуже обурило. Бо знову ж таки, «Українська правда» один із таких опозиції, показала про невідомих, які обурюють. (…) Дуже багато було там якраз ультрас, я думаю, що якраз фанати київського «Динамо», зіграли дуже велику роль в тому, вони були саме, самооборона напевне і ультрас рушійними силами. Плюс люди, які самі по собі були, там також було різних багато. Хто в чому був одягнений. Це ніяк не було організовано.
[00:54:36.03]
Правий сектор цим точно не керував. Знов таки, можливо, його, ну, не можливо, там певні його члени були присутні. Можливо вони там і використовували коктейлі Молотова, але Правий, але якби там Правого сектора не було, нічого б не змінилося, тому що, переконаний, що відсотково, не більше там 10-20 відсотків від людей, котрі активно протидіяли міліції на Грушевського, були членами Правого сектору. Знов таки у всіх майже силових зіткненнях, організація така як «Спільна справа» мала не менший внесок, ніж Правий сектор, а можливо навіть й більший. ее (…) Правий сектор то вже зробили в певній мірі ЗМІ, а можливо й Янукович, заради того впливу, котрий він ніколи не мав, і тут вже пішла лавиноподібна хвиля, коли до Правого сектора почали доєднуватися ті, хто чув про їхній вплив, хоча він його не мав. (…)
[00:55:26.14]
Наступні ночі ми були на Грушевського. Пам’ятаю, ніч добре, через наступні події запам’ятав, ми були з лишнім до щостої, півнасьомої ранку, тому що, в принципі, вже світло, вже день. Ми вважали, що штурму не буде. Було холодно. З 19 на 20 ще були більш менш активні дії, а вже з 20 на 21, з 21 на 22 було дуже спокійно, тобто було холодно, дуже мало людей, реально. Здається в ніч з 21 на 22 ну було, ну так не рахував звісно, чоловік 300, максимум, на Грушевського. Ми тоді ще були не легалізовані Майданом, впринципі. нас (….) сотні самооборони Майдана не знаходились, не було такої підтримки масової (…)
[00:56:06.06]
Це була десь п’ята сорок, ми стояли біля бочки, котрі там були, грілися, знову ж таки, кажу активних дій не було (п’є чай). Я був з братом, з своєю дівчиною, і я звернув увагу, здається, саме тоді було, мені чомусь так вкарбувалося в пам’ять, на, як я думав, священника, котрий стоїть з плакатом, тримає, і на тому плакаті було написано (—), от я все вже забув. Що написано у Нігояна [Сергій Нігоян – один із перших загиблих на Грушевського] було на плакаті? (—) Бог (…), чому я подумав, що він священник, бо він був з бородою. і там написано (…) «Голосом народу говорить Бог», по моєму це було написано. І я подумав, що стоїть священник.
[00:56:54.23]
До речі, також 19 січня дуже вдячний священникам, здається це був священник саме греко-католицький, чи київського патріархату, не пам’ятаю, які також були під аркою «Динамо», котрі ну допомагали морально. Вони жодних силових дій не робили, але їхня присутність, саме їхня підтримка, їхня легалізація навіть в цьому старті це дуже надихало. Також був прикольний хлопчина з бумбоксом, котрий біля арки стояв, грав на всю (…) у нього Ляпіс Трубецкой –«Ты не при чем?», «Железний», це було також дуже так, знаєш, як саундтрек того вечора. (…)
[00:57:26.08]
Власне, ну я подумав, що це священник, а вже коли побачив двадцять другого, як приїхав додому вранці о 7, чи о 7.30 додому. От. почався штурм, і коли я потім вранці відкрив, ну коли поспав декілька годин, відкрив новини, побачив, що вбили перших демонстрантів (…) Побачив цього у будинку, котрого я вважав за священника, Нігояна. Він стояв буквально у 20 метрах від нас, в 5.40 чи в 5.30 тобто фактично за 20-25 хвилин як від часу своєї загибелі. Тобто та куля, перша, яка його вбила, легко могла бути ну. у нас (…)
[00:58:01.19]
Двадцять другого ми очікували, напевне, всі очікували, що буде ну силовий розгін Майдану. Знайомий, в якого батько працює в дипломатичній місії… О четвертій годині, я попрохав брата, брат поїхав купив, ну бронижилетів тоді не було, це взагалі не реально було дістати, гумові звичайні килимки, обмотали їх скотчем мені. Ну тому що думали, що будуть стріляти. Ось і поїхали якраз на двадцять друге, двадцять другого, десь там я був в четвертій вже десь на Майдані.
[00:58:33.14]
О шостій знову це віче було назначене. Ну всі очікували силового, дуже багато людей було. Всі щось робили, всі були в шоці від вбивства Жизнєвського, Нігояна. Ось і знайомий, в якого батько працює в дипломатичній місії, написав, що з Банкової передзвонили в Софіївську Лавру, в Михайлівський наказали їм закрити браму, щоб люди не могли відступати, ну тобто таке було передчуття. На щастя, вдалося (…) тоді не знаю чи хтось ну унеможливив той штурм, чи його не мало бути. В будь-якому випадку двадцять другого більше нічого не було (…) палили дуже багато, почали звозити вже ну реально шини.
[00:59:14.21]
Розпочалася на Грушевського телефонні будки, якісь там я не знаю блоки, це все почали брати, нормально будувати барикади. Власне тоді фактично Грушевського з’єдналось з Майданом. Ці смерті. В той час, коли всі були на Грушевського я приходив якраз з батьками, тато мій приїхав, ось маму, яку ми намагалися залишити на Майдані, але все одно йшла з нами на Грушевського. Ми якраз проходимо Майдан і чуємо це легендарне вживу: «завтра я вам обіцяю, що якщо сьогодні, чи вірніше якщо завтра, завтра ми підемо, і якщо куля в лоб - то куля в лоб». ось (посміхається). Наш майбутній премєр-міністр виступав.
[00:59:54.02]
Пішли на Грушевського, там постояли також ніч, провели, і наступні, здається, ще 5 чи 6 ночей. Це вже вдруге я переїжджаю жити на роботу, тобто вдень я там працюю, роблю якісь справи, вночі я на Грушевського, потім лишаюся спати на роботі, щоб недалеко було їхати, щоб якщо якийсь розпочнеться штурм, тут робота в мене розташована там в 10 хвилинах від Майдану, Грушевського. Я компактно міг встигнути.
[01:00:19.25]
Потім знов таки період стагнації. Відбувається посилення якихось репресій, людей арештовують за перевізку гум, там кидають за грати, о другій годині ночі суд. Ці доблесні всі судді знаходяться на своїх посадах. Ще. На жаль, Ось. І вже там 18 лютого. Назначений опозицією «мирний наступ», який ми дуже критично ставилися, того що знов нічого не буде, забалакають, але напевне те, що таку масу людей зорганізовано підвели до Ради, і тим самим втомлені протистоянням «беркута» і мєнти, плюс завезені тітушки.
[01:00:57.22]
Це, звісно, що ця порохова діжка мала вибухнути, вона вибухнула. Ось. Вуличні бої в Києві, вулична війна. (…) спочатку був, перші години наступу для нас дуже непогано розвивалися, різні ділянки мали певні переваги, потім мєнти згрупувалися, плюс використання зброї і різних засобів. Нас відтіснили на Майдан, потім ця жахлива ніч штурму Майдану (…) витримали (…) тоді вже здається також жодних ніяких ілюзій точно ні в кого не було. Вже опозиція змушена була підлаштовуватися під (…) той шлях, яким пішов народ.
[01:01:35.29]
Розстріли, розстріли двадцятого квінсистенція. Після того незрозумілий злам Януковича. З чим це було повязане? напевне, плюс суспільство у нас, все таки не таке, навіть, хто його підтримував, не могли певно підтримати таке рішення. Тобто, його втечі, і дуже пам’ятаю також вже перша ніч була, також доводилося робити після, ми вирішили зробити в нас на роботі, після розстрілу медпункт, тому що не вистачало місць. Міліція, тоді коли вона намагається, перекрити Київ, вони намагають підтягнути війська, міняють керівників силових відомств, (—) це все, коли пам’ятаєш, що не дуже ось (…)
[01:02:22.18]
Вони підписали, я не знаю взагалі як можна після того, я б закінчив (звинувачуючи) якби навіть був таким цинічним, як лідери опозиції, людиною, цинічною. Після того, як я б потиснув Януковичу руку, після того як він розстріляв посеред білого дня, в центрі європейської столиці там сімдесят людей, і ще не зрозуміло скільки зробив інвалідами, а дуже багато людей. Зараз про них не говорять, я також знаю деякі досі лікуються в Німеччині, дехто вже переїхав, ну, тому що людей залишили реально каліками. Стріляли не просто, розумієте, навіть можна було знов таки стріляти там по ногам, можна стріляти там в руки, а можна стріляти (…) стріляли ж професіонали, снайпери, вони стріляли в хребет, стріляли в голову, ну (—) відповідно, готувалися ми, двадцять другого.
[01:03:02.06]
Коли Парасюк [Володимир Парасюк – сотник Майдану] вийшов, коли народ слава Богу не погодився, сприйняв так як треба було рішення опозиції про… Це ідіоти, на 7 грудня назначити, вони реально або повні кретини, або повністю працювали з Януковичем. Тому що тільки ідіот міг це підписати, або людина, котра дуже хитра, або дуже дурна. До 7 грудня, і якби, що вони з ним, не ну, не були в долі, то тоді всіх нас би пересаджали, повбивали, коли це трохи втихлося б. (…) І Янукович звісно єдиний вихід обирає ось. Люди не погоджуються.
[01:03:37.02]
Коли вони намагалися закрити людям рот, тим що виносили гроби на сцену, навіть на цьому спекулюючи, коли йому декілька разів не давали сказати, коли Парасюк сказав, що якщо Янукович не піде у відставку, ми о десятій ранку підемо у силовий наступ. Звісно, в те, що Янукович піде у відставку ніхто не сподівався. Плюс цей з’їзд був в Харкові [з’їзд депутатів всіх рівнів південно-східних областей України та АР Крим, 22 лютого], куди полетів Янукович, і цим якось.
[01:03:57.05]
З двадцять першого на двадцять друге, пам’ятаю, для мене була дуже тривожна ніч, я спав фактично годинку, бо в нас там був штаб, не було де, ми готувалися. Це все, всі ці процеси були. Ось. Двадцять другого ми о дев’ятій ранку домовилися зустрітися, девятій чи дев’ятій тридцять на Льва Толстого. Прийти на Майдан, відповідно в десятій, щоб очікувати на силове протистояння. І тут виявляється, що Янукович зник, всі йдуть в Межигір’я, Межигір’я відкрите. Тобто ну.
[01:04:22.12]
Для мене це двадцять друге було, ну очікував, налаштовувався, що це може бути реально дуже кровавий і важкий день. Ну, зрозуміло, в контексті двадцятого листопада [лютого] і вісімнадцятого, двадцять друге сприймалося, що це буде щось ще більш жахливе. А виявляється, ми потрапляємо на екскурсію. А вже там через добу в принципі, ведуться перемовини про втечу Януковича.
[01:04:43.10]
Верховна Рада збирається, ми тоді проходимо урядовим містом [кварталом], проходимо тими моментами, де ми не ходили, підіймаємося вверх по Грушевського, хоч на нього місяць дивилися тільки знизу Європейської площі. А вже потім розпочинаються всі події, котрі далі йдуть, зі Сходом. Їздили в Харків, допомагати, тому що також думали, що там буде ескалація конфлікту, на щастя, в Харкові вдалося втримати ситуацію, коли в Одесі були події другого травня, ми також збиралися вже також їхати вночі після того, але там також швидко все заспокоїлася ситуація, не довелося їхати. ну (—) ось (…)
[01:05:19.27]
Власне, потім я на певний час потрапив в зону бойових дій, отримав поранення на фронті, знаходився в Пісках, чи Пєскі, по різному називають. Це єдинний шлях відходу для українських військ з аеропорту, Донецького та Авдіївки. Тобто ми є тилом, підтримкою продуктів, продовольства, зброї й так далі. Там ніякого перемир’я не було, і постійно були активні дії. І ось власне мене вже поранили під час перемир’я, шостого (…) вересня, тобто перемир’я так зване було підписане п’ятого, а мене вранці шостого дня поранили.
[01:06:01.17]
Ну і постійно там бої тривають, там йде справжня війна, війна за незалежність, як на мене. Так вона має бути названа, ввійти в історію, бо це не є нічим іншим. Не, не антитерористична ніяка акція, тому що це не терористи, це окупаційні війська і колаборанти. Їх треба так саме називати, тому що. ну, так як це є. ось (…) ну в принципі, все напевно. Не знаю, можливо у вас є якісь питання.
[01:06:29.09]
Я.Д - Так. Дякую велике. Насправді, дуже цікава і змістовна розповідь, і практично все, що я хотіла запитати, розповіли самі. Але ще кілька питань уточнюючих. Ви часто згадували, що були з батьками, з друзями, з рідними, а чи були серед вашого оточення люди, які негативно сприймали Майдан, чи не підтримували його? Які у вас відносини були з ними? Виникали конфлікти?
[01:06:52.20]
О. М. - Певно так, це вже з особистих вийшло причин, що на момент початку Революції в моєму колі близькому оточення, таких людей не було. (…) Вони з нього пропали ще до минулої осені подій. Певно були люди, котрі далеко не все підтримували, чи можливо не підтримували, розуміючи мою позицію. Ті, хто хотів зберегти зі мною стосунки, не спілкувалися на цю тему. (…)
[01:07:17.15]
Ті, хто як на мене, дотримувався антидержавницьких, а згодом і антилюдських позицій, тому що коли вбили Жизнєвського і Нігояна, для мене той день став таким абсолютно підвів риску. Ті люди, які після вбивства Жизнєвського, Нігояна підтримували Януковича, я з ними сам повністю порвав стосунки, але це були не близькі люди, це були так, знайомі. Я вже просто не хотів, не міг з ними спілкуватися, для чого? Якщо людина може виправдати вбивство, то навіщо вона в твоєму житті?
[01:07:50.13]
Я.Д. - Дякую. Наступне питання щодо того, про роль авторитету. Взагалі, хто був авторитетним на Майдані? Ну для багатьох, хтось слухав розпорядження політиків, хтось самооборону. Чи для Вас особисто були авторитетні люди, яких ви слухали і знали, що за ними можна йти ?
[01:08:09.03]
О.М. - Я от дуже був захоплений цим неполітичним Євромайданом, який був з 22, чи 21 по 29 число [листопада]. Ну тому що не було політиків. На ньому були суспільні діячі, громадські, там журналісти, музиканти, мені це було приємно, для мене саме ці люди (…) На жаль, зараз, на жаль, справді дуже, на жаль, що в українському політикумі для мене немає жодної людини, котру я міг би назвати авторитетом.
[01:08:35.24]
Напевно за всю історію українського політикуму для мене такою людиною був лише В’ячеслав Чорновіл, можливо, також, частково Олег Рибачук. Так, який був головою секретаріату Президента Ющенка не довгий час, а після того став громадським діячем. «Центр UA», по моєму, суспільства. В нього декілька є проектів, які він веде. Cеред не політиків, то напевне це питання. ну (…) досить важке, тому що багато було людей, саме вся культура-еліта підтримала революцію.
[01:09:07.27]
Але ось такого, чи можливо просто так, як біля сцени був не буже часто, тому що там виступали лідери опозиції, які мене відверто дратували, мяко кажучи. Але от здається після Помаранчевої революції, все таки голос громадскості був голосніший тому що, таки добре мені згадується В’ячеслав Брюховецький, так, (—) На жаль, мені здається, цього також можна було б уникнути, набагато великої кількості жертв, якби було нормальне керівництво Революцією. Якби керували люди, які управлялись, і мінімізовували усі ці риски, котрі реально цим жили.
[01:09:46.20]
Тому що, знов таки до того самого Андрія Парубія ну в мене не може бути поваги, через події 18, 19, 20 лютого. Коли вісімнадцятого планувався цей «мирний наступ», ніхто його насправді не планував, вони мали, реально була людська сила, така кількість людей, коли можна було все це мінімізувати. Коли вже розпочали штурм Майдану, не було вже жодного депутата з нами, в кінці священник читав молитви з сцени і керував військами грубо кажучи Євген Ніщук. Ну це просто цирк. При тому що, у вас стільки там, 180 чи скільки там депутатів? Я вже мовчу про самооборону. В нього інфаркт трапився.
[01:10:22.28]
Ну вибач, назнач тоді якусь іншу людину керувати, навіть якщо це правильно (звинувачуючи). Тобто, якщо б на кожній барикаді було б по 20 депутатів, да, зі сторони Городецького, Інститутської, Михайлівської, то я думаю щоб набагато менше було б жертв вісімнадцятого числа. Те саме (…) двадцятого лютого. Ну це взагалі. Як можна дозволяти людям іти під вогнепальну зброю під повним зростом? Ну просто це, це злочинне недбальство (обурено). Якщо ти вже назначив, чи тебе назначили, чи ти визнав себе комендантом чи головою самооборони, ти маєш (…) ну готуватися, нести відповідальність. ну. ти голова (—)
[01:10:59.15]
Як можна було все це дозволити? Просто. Як можна було не забезпечити наявність вогнепальної зброї на Майдані? Це було зрозуміло, що будуть стріляти, було зрозуміло, що стріляли вже вісімнадцятого, чому двадцятого числа не відстрілювали їх відразу. (гнівно стукає по столу) Ну це. це була війна. В Києві була війна. І відповідно, коли в нас стріляють, а в нас є палиці і дерев’яні щити, то у мене запитання от до таких людей, як Парубій і Ярош. Третій момент, наприклад, в певний момент я дослуховувався, якимось авторитетом для мене був Анатолій Гриценко [політичний діяч, міністр оборони України в 2005-2007 рр.]. (…)
[01:11:39.00]
Він також вже після Грушевського закликав тих власників української вогнпальної зброї, легальної, мати її, мати її на Майдані, на Грушевського, в разі того, якщо буде вона використана проти активістів, щоб стріляти в ноги, відстрілюватись, казали не на ураження звісно, а стріляти в ноги з необхідності. Ця людина зникла 18,19,20 числа, вона здається виникнула знову 22 листопада [лютого], коли вже від активістів захищала автобуси з кримським «Беркутом», які потім стануть частиною окупаційних військ. (…) тому ну, для мене (…) власне, з політиків ніхто таким не був, а щодо до авторитетів, авторитетами для мене були люди, котрі були поруч.
[01:12:18.16]
Це ті дівчата, котрі в 10 градусний мороз носили нам їсти і чай, це були там пенсіонери, студенти, молодь, підприємці, працівники, менеджери, хто знаходився поряд зі мною в мороз і не в мороз на Грушевського, Інститутській, так далі. Ось так…
Я.Д - Дякую. Далі. Справді в цей час було дуже багато дезінформації, поширювалось дуже багато пліток. Звідки Ви черпали інформацію про те, що відбувається на майдані, взагалі в країні? Як Ви координувалися зі своїми друзями, з якими Ви були на Майдані?
[01:12:55.24]
О. М. – Пам’ятаю також, не пам’ятаю який це був день, але написав, що час не читати новини, а створювати їх. Тобто в принципі, більшість інформації отримував на місці. Тому що ти її бачив сам, ти її розумів. Звісно, соціальні медіа допомагали, тому що ну, там знайомі, які також приймають участь у діях, ти їм довіряєш. Так. (…) ну напевне це два основних канали. Читав також звісно новини в інтернеті, декілька, ряд ресурсів, наприклад, той самий портал «delo.ua», який там активно висвітлював. «Українська правда», котра висвітлювала в світлі вигідній опозиції, скажемо так. Ось ну.
[01:13:32.07]
Дякуємо соціальним мережам, також, що створивши, вони були, були створені звісно і якісь. І технологічному поступу, тому що, дякуючи смартфонам ну це кращий, найкращий якби доказ, ти бачиш відео, ти чуєш, спілкуєшся, ну, а впринципі, для підтвердження якихось своїх думок не потрібно було заходити в інтернет, можна було просто вийти на Грушевського, Інститутську, Майдан. Все. Все бачити своїми очима. Якщо ти до того, що я все це відчував на своєму тілі, то в принципі як? Що я міг читати про Грушевського, якщо я був там від початку і до кінця. Я сам все це робив. Тобто, я мав писати ці новини.
[01:14:09.23]
На жаль, як я побачив, також фактично жоден ресурс не використав цей потенціал блогів. Тобто там десятки тисяч учасників цих подій, вони не вплинули на разі ще до висвітлення цих подій. Ні подій на Банковій, ні подій на Грушевського. Зараз не висвітлюються очима її учасників, висвітлюються в тому світлі, яке вигідне теперішній владі, вже теперішній владі.
Я.Д. - Дякую. Ви зазначили, що профінансували революцію на початковому її етапі, потім перетворили своє робоче місце, роботу в медпункт, взагалі, чи Ви натомість щось брали на майдані?
[01:14:49.06]
О.М. - Брав. Чесно скажу брав. Брав бутерброди і брав чай (сміється). Але також, коли ще був Євромайдан, в нас є декілька закладів громадського харчування, ми також там зробили безкоштовний чай, бутерброди, і також ще на Майдан носили. А потім, що я брав з Майдану. Брав, якщо знаходив палиці, бо тому що вони постійно губилися, треба було палиці ось (посміхається), брав бутерброди інколи, бо треба було їсти, також чай брав. Ну напевне все. Скажу так, (…) що зїв, гадаю так в рази більше, бо стільки бутербродів я за життя не їв, напевнее (сміється).
[01:15:20.28]
Але ну, насправді, так само чи брати участь у революції чи ні, і так само чи витрачати певні там ресурси, і фінансові, і емоційні і моральні і матеріальні на рух опору, ну, не виникало. Тому що через свій власний характер і погляди ну це просто, я не мав вибору. Тобто це було чисто те, що ти маєш робити, бо ти такий є. Звісно, вже в кінцевому етапі, коли (…) от вісімнадцятого в нас фактично перетворилося одне з робочих місць на штаб, коли був при владі Янукович, у нас знаходився, в трьох хвилинах від нас, районна міліція і нас звісно про все це знали, і там видно писали, і ми бачили, що це робили.
[01:16:00.11]
І ми почали оголосили на всю через соціальні мережі, і це підтримало Громадське. Тобто через мережу всі це знали, що в нас був медпункт, що в нас був центр районний самооборони, в нас був центр координації активістів на Майдані. Вони могли там ночувати, тобто це стало місце, в якому було там до ста людей і купа медикаментів, і лікарі були. (…) ну звісно, що я розумів, що там якщо ми програємо, чи щось буде не так, що це просто так не минеться, але (…) я не (…) не міг вчинити по інакшому. Кожна людина мала так само чинити, всі чинили, да, ніхто про це не думав, що там буде. Пам’ятаю, люди у нас також, щодо довіри це взагалі. (сміється). Важко передати таку самосвідомість, як після Києва, бачили, коли був в лікарні в Дніпропетровську, також, коли отримав поранення, дуже шокований був, бо відчув цей от лютий (місяць) Києва. Неповторний.
[01:16:54.21]
От (…) коли ми оголосили про те, що в нас медпункт, нам за 12 годин, що ми попросили, ніхто нас не знав, нам люди привозили медикаменти, просто машинами. Ми одну машину розгружали двадцять хвилин, чотири чоловіка. І нам привезли такі медикаменти, котрі взагалі не реально дістати, підбігає…, тому що в людей стріляли, і привезли дуже сильні знеболювальні, наркотичні, ну там на морфії. Підбігає цей якраз… А ми ще так відкрито якраз закликали до того, щоб за зразком Львова органи державної влади підпалювати. Нам, на жаль, чи, на щастя, не вдалося це зробити з Київською прокуратурою. Ми поїхали її палити, яка знаходиться (…) між Палацом спорту і Олімпійською, яка там вулиця Предславлинська здається. Так.
[01:17:39.06]
Тобто, ну ось це все було, вже ніхто нічого не скривав взагалі нічого не скривав. Підбігає до мене дівчинка і каже: слухай, слухай, каже, тут таке привезли, я боюсь за тебе, тебе посадять. (сміється) Що? вона каже, що тут привезли сильні знеболювальні, і які треба там, кожен дається під підпис і їх треба навіть зберігати коробочку одну, а у нас їх лежить ну там не знаю, ледь не три тони (сміється), ну там грубо кажучи, там декілька стоїть коробок з цими. Хоча кожен з них там дуже там дорогий і сильний. Ну, на щастя, всі ці медикаменти нам не знадобилися.
[01:18:12.11]
Те, що нам привезли за 12 годин, медикаменів, фармацевти, лікарі які там були, порахували суму, що це близько порядку 4 млн. гривень. Це по старому курсу. Ми всіх їх розвезли по лікарням, по ожоговим центрам ці ось сильні знеболювальні, по… вирішили, що крім Києва, тим паче, в Києві тоді також всі везли медикаменти, кияни і не тільки кияни ось. І ми сіли на автомобіль і розвезли ці всі медикаменти, там їх було пʼять чи шість машин, декілька ходок робили, по районним лікарням Київської області. Богуслав, Переяслав-Хмельницький, що там? там ця Сквира і так далі.
[01:18:48.25]
Тобто кожен собі вибрав напрям і повіз. Так уявляєте, в районних лікарнях Київської області, тобто це 70 радіус, 70 кілометрів від Києва в лікарнях немає навіть зеленки, бинтів нема. Просто коли головні лікарі, котрим ми приїжджали, привозили їм продукти, медикаменти, вони були в шоці. Кажуть, що це ви безкоштовно нам даєте? Звісно, ми брали якісь в них розписки, в основному ми боялися, що вони просто порозпродають це в сусідні аптеки. Але реально, ну тобто нічого не було в лікарнях, і це Київська область. Ну це, це насправді жахливо.
[01:19:19.29]
Я.Д. - Ну і щоб завершити на позитивній ноті. Взагалі Майдан став і місцем, де активно розвинулося мистецтво революційне. Чи бачили Ви як воно розвивалося? Взагалі, яку роль відіграло мистецтво в цих подіях революційних?
[01:19:38.07]
О.М. - Якось. Ну взагалі. Також гарне російське слов «нелепо» порівнювати Майдан з подіями, які зараз відбуваються на Сході. Дехто намагається це робити (…) ну як мінімум, з тої точки зору, що в нас об’єдналися абсолютно різні прошарки суспільства. Так. Стани. Це була революція, і є, креативного класу. Якраз (…) митці, люди котрі створюють, були також цим локомотивом, це культурна революція, це революція посмішок, революція творення, а не деструктиву. Там нам закидали, «в что мы превратили центр Киева?» Хоча центр це тільки Грушевського, ну потім це Михайлівська була. Типу все розрушили і все.
[01:20:23.14]
Насправді, було набагато створено більше, в рази, ніж знищено. Там єдине, що бруківка, зробили біля стадіону «Динамо», що було. Тому влив, я думаю, що всім митцям також в деякій мірі можу себе ним назвати, те що, було пережите, те що пережили ми, це велике щастя, це великий шанс. Тим паче, в світі, де здається, дехто констатує кінець історії, що ніби все пережили люди, ця можливість пережити революцію, і, на жаль, війну, це колосальний клондайк для емоцій, для враженнь, для натхнення.
[01:20:59.26]
Тому, думаю, що після Революції, після, на жаль, тих смертей, і, на щастя, реформ, які я таки сподіваюся ми проведемо, ми також отримаємо пласт справжньої світової якісної української культури: це будуть художники, це будуть митці, це будуть музиканти, це будуть письменники. Впевнений, що на нас чекає (…) і своя ця Гвадалахара чи як вона? Картина (…) Пікассо про знищення під час іспанської війни, громадянської, міста [картина «Герніка»]. І нас чекають свої романи. Тобто, думаю, що все це буде добре. На жаль, це коштує дуже дорого. Кров’ю дуже хороших людей, кров’ю наших співвітчизників, реально громадян.
[01:21:52.13]
Так у нас є населення і є громадяни. От, думаю, знов таки назвати громадянською війною, те, що відбувається в країні важко, тому що громадяни воюють чи то з населенням чи то з громадянами совка і недоросійської імперії. Але ми маємо (…) зобов’язані, я б навіть сказав, бути позитивно налаштовані і працювати, дуже багато, тому що на нас, нам пощастило вижити, на нас лежить колосальна відповідальність за тих, хто загинув, щоб їхнє діло не було втрачене. Тому, якби там це, можливо, навіть не було б смішно, не час скорботи. І треба внутрішньо триматись, але час активної дуже розбудовти.
[01:22:34.07]
Бо ніхто, крім нас. Ніхто цю державу не змінить. Це один з головних, напевне, якщо не головне досягнення цієї Революції, що ніхто не кричить чиєсь ім’я, не сподівається, що чийсь уряд прийде і щось зробить добре. Всі розуміють, що цю державу можу змінити тільки «Я». Тільки ми можемо змінити. І це вже, в будь-якому випадку, цей відхід від патреналізму, котрий сімдесят років був українцями, він насправді не властивий.
[01:23:02.01]
Тому що, ми завжди були хуторянами, ми завжди були козаками, так, тобто це було нашим недоліком, надзвичайний індивідуалізм. да, який ішов всупереч певним необхідним державницьким ідеям, коли треба було згуртуватися. Радянський Союз до цього додав ще оцю пасивність, патреналізм. Навпаки інфантильність українську, котра лягла на це хуторянство. Тобто нам взагалі здавалося: «після нас хоч потоп», нас це не стосується. Ми перемогли ось цю постсовкову ментальність. Це набагато більше, ніж Янукович. Тому в нас хороші перспективи.
[01:23:37.14]
І знов таки, виходячи з того, я перепрошую, що не можу ніяк закінчити свою думку, що Західна Європа хворіє, і хворіє, як на мене невиліковно, в тому форматі, в якому вона є. Тому центр європейський, центр західних, в хорошому розумінні цього слова, ліберальних, цінностей зміщується на схід. Знову історія робить своє коло, тобто зараз центром ось такої свободи і центром поступу, також економічного зокрема. Як наслідок того, що у нас є свобода, буде Київ, Варшава, Вільнюс, тому я зараз більше переживаю за наших так би мовити сусідів: там з Франції, Німеччини, другого порядку. А в нас все буде добре.
[01:24:21.04]
І спасибі вам, за те що ви робите. Ви як історики сьогодні літописці так би мовити, записуєте.
[01:24:29.02]
Я.Д - Дякуємо і Вам. Тому що, справді, без таких людей, можливо, і не було б в нас таких подій, і не було б нам чого записувати. Тому дякую Вам за таку щиру розмову.
[01:24:39.02]
О.М.- Насправді я все придумав. Нічого не було (сміється)
[01:24:42.23]
