Interview RPUK6-2

Під час революційних подій оповідач був аспірантом університету в Києві.

Перелік основних тем інтерв’ю: студентські протести; розгін Майдану у ніч з 29.11-на 30.11.2013, участь у силовому протистоянні ночівля в Жовтневому палаці, КМДА робота на барикадах; зміна робочого графіку; причини участі в протистояннях на Майдані; розгін Майдану в ніч на 11.12.2013; події 18-22 лютого 2014; ставлення до протестів з боку інших людей; антимайдан; самоорганізація революціонерів; питання фінансування;  поширення інформації, питання мистецтва на Майдані

[00:00:00.00]

Т.Ч.: Інтерв’ю здійснено в рамках проекту: «Революційні події кінця 2013-2014 років в Україні: механізми масової мобілізації» для Центру Усної історії Київського національного університету імені Тарас Шевченка. Інтерв’юер: Червінська Тетяна Богданівна. Дата: 30 листопада 2014 року. Доброго дня.

[00:00:21.21]

В. Н: Доброго.

Т.Ч.: Нас цікавлять історії людей, які пережили Майдан. Розкажіть мені, будь ласка, не лише про Майдан чи події на Майдані, а і всю історію вашого життя. У вас буде стільки часу, скільки вам потрібно. Я буду робити деякі помітки походу вашої розповіді, про те, що би мені хотілось дізнатись після опитування. Будь ласка.

[00:00:45.10]

В.Н.: Ну, звати мене [***], народився я у 1989 році, Полтавська область Чорнухинський район, село Сухоносівка.

[00:00:57.05]

Батьки в мене, якщо можна так сказати, сільська інтелігенція: батько інженер, мати - вчитель фізики-математики. Біографія в мене поки що не велика, (як на мій вік).

[00:01:12.13]

Що можу сказати, спочатку закінчив школу в своєму селі, дев’ятирічку, потім закінчив в райцентрі в Чорнухах одинадцять класів з золотою медаллю, вступив на історичний факультет університету імені Тараса Шевченка. Його теж закінчив, і на даний момент навчаюся в аспірантурі цього ж університету.

[00:01:34.28]

Т.Ч.: Добре, дякую. Розкажіть, будь ласка, чи брали ви участь у подіях Майдану.

В.Н.: Так, я приймав участь, я не знаю чи можна це віднести активну, чи не активну, ну, я б, все-таки, відніс би до активної участі.

[00:01:53.00]

Т.Ч.: Ви можете більше про це розказати, будь ласка.

[00:01:54.27]

В.Н.: Власне, зараз починають відзначати ці події, там 21 листопада і тому подібне. Для мене Майдан почавсь на декілька днів пізніше. Я навіть не знав, що там двадцять першого люди збиралися, і тому подібне, шо там якийсь, я буквально недавно дізнався, що був якийсь там пост [опублікований авторський текст на персональній сторінці у соціальних мережах] Мустафи Наєма [український журналіст пуштунського походження, активіст Майдану], і тому подібне.

[00:02:16.29]

Я знав, що 24 листопада, здається так, має бути якийсь мітинг, в підтримку євроінтеграції. Чесно кажучи, навіть вагався, не знав, чи туди іти. Я знав, що там мої знайомі з області збираються приїхати і ще дехто, але там, здається, 22 чи 23 числа було вшанування жертв Голодомору [1932-1933 рр.].

[00:02:42.09]

То я вирішив, схожу подивлюся, якщо там багато людей, то піду і 24-го. На вшануванні жертв Голодомору людей було багато, як не дивно, я навіть зустрів трьох студентів, в яких я на той час вів - в мене була асистентська практика, я вів в них заняття з історії України, зустрів навіть трьох своїх студентів, які там були і ще кількох знайомих та вирішив піти 24-го.

[00:03:13.11]

Ну і 24-го не пожалів, тому що буквально в метро, виходячи на Льва Толстого [станція метро поруч з Майданом Незалежності], зустрів директора своєї першої школи, з яким я добре знаю, ходив там в туристичні походи і тому подібне. Ну, 24 листопада, теж такий день пам’ятний, в мене журналісти підходили брали інтерв’ю на Європейській площі [площа в центрі столиці, поруч Майдану Незалежності], був же цей загальний мітинг, потім усі пішли під Кабмін.

[00:03:38.24]

Ну і що, під Кабміном я зустрів двох своїх студентів, в яких я вів семінари, але на цей раз знов були інші студенти, під Кабміном там почалися невеликі сутички, мій знайомий там навіть трохи відзначився, бо він там це - Анатолій, він керівник Решетилівської «Свободи» [Всеукраїнське об’єднання, політична організація] - це Полтавська область. Тобто, він там навіть, якщо не помиляюсь, прапор підіймав, поблизу Кабміну, там фотографію навіть бачив на Українській Правді [українське Інтернет-портал новин], тобто, там трохи шось газом попшикалися, ну і так нічого.

[00:04:16.26]

Я майже там до вечора стояв, тому ще зустрів знайомих з полтавської «Свободи», тобто, я не член якоїсь політичної партії, а просто зустрів знайомих, просто стояли там під Кабміном, майже цілий вечір, потім спустились на Майдан. Ну, так буквально розійшлися. А потім почав ходити так уже, більш цілеспрямовано, мої знайомі туди ходили, ну, тим паче, я там дав журналістам інтерв’ю, що треба боротись за європейський вибір до кінця.

[00:04:43.05]

Вже не пам’ятаю, вже 26 чи 27 листопада я вже залишився на першу ніч ночувати. Тобто, при чому випадково, як виявилося, з моїх знайомих там я нікого не зустрів з мого курсу. Як це знов не дивно виглядає, виявилось, що там були студенти, в яких я вів семінари.

[00:05:06.23]

Тобто, перша ніч запам’яталася. Чесно кажучи, була дуже холодна, я навіть одягнувся так слабо: тонкий світер, одні штани, холодно було надзвичайно. Ну, я пам’ятаю, тоді ще як два Майдани вважалось, там частина була коло Європейської цей, частина коло Стели, частина на Європейській площі. Де на Європейську площу ще Парубій [Андрій Володимирович – політик, член ВО «Батьківщина», під час революції-комендант Майдану] привіз якісь ці…бочки, дрова, то ми ще допомагали розвантажувати, то хоч трохи зігрілися, коли їх запалили.

[00:05:38.29]

Я там ще пам’ятаю тоді ж як 24 листопада, чи коли, було там затримали якихось двох хлопців, що там газом брискали чи били кийками. Ми в ночі ходили під якийсь відділ міліції, та ось десь, в Урядовому кварталі, я не знаю. Я топографію Урядового кварталу не знав до подій Майдану. Я не знав де вулиця Інституцька (сміється) [вулиця в центрі столиці, біля Майдану Незалежності], будучи якийсь уже сьомий чи восьмий рік у Києві, я не знав, де знаходиться Адміністрація Президента до першого грудня, щоб ви розуміли.

[00:06:15.05]

Тобто, перша ніч, а потім воно вже якось ввійшло в звичку, мої знайомі вже почали багато хто ходити, підключилися. Тобто, я вже з знайомих багато нових знайшов по університету. Ми, пам’ятаю, ніч вже друга чи третя ніч, буквально, мій знайомий купив прапор України, ми так, щоб зібрати навколо себе, якщо ну, можливо, хто є з нашого факультету, то написали. Я написав на ньому чорним маркером КНУ істфак.

[00:06:42.20]

То, буквально, перший вечір вже там більше двох десятків людей під прапором зібралися. Ще пам’ятаю, нам якраз маркер дала якась викладачка з філософського факультету, я не запам’ятав її ім’я, але теж з нашого університету Шевченка. Хотілося б її знайти, але навіть ім’я не запам’ятав.

[00:07:00.24]

Т.Ч.: Скажіть, будь ласка, ви згадували про Анатолія, свого знайомого з «Свободи», 24 числа ви його зустріли, можете детальніше розказати про цю людину, про його наміри, з якими він прийшов на Майдан.

[00:07:15.11]

В.Н.: Як я зустрів, я навіть з ним тоді поговорити не встиг. Я з ним познайомився ще влітку передувало, ну як, в мене знайомі є різних політичних організацій, тобто вони знають що я вивчаю історії, займаюсь краєзнавством, і там була річниця Ромаданівського бою, тобто навіть більшість істориків не скажуть, що це таке.

[00:07:37.04]

Але це 1918 році, коли українські війська разом з німцями виганяли більшовиків з України, там поблизу Лубен є місто Ромадан. Відбувся бій, де більшовики зазнали великих втрат. То там святкували, відзначали 95-ту річницю, але вона була на весні, тому вирішили прив’язати до річниці Солоницької трагедії - це під Лубнами, Солониця, де було розгромлено козацький табір, загинув Северин, точніше козаків очолював Северин Наливайко, його потім в Варшаві стратили.

[00:08:13.14]

Тобто, я там з ним познайомився, він, як виявилось, теж трохи займається історією, він говорив, що взагалі цікавиться археологією, їздив в археологічну експедицію, копав у Криму. Тобто, а потім я вже зустрів його там, потім я його бачив ще, буквально один раз коли ночував уже у Жовтневому [палац- концертний зал, в період революції - контрольований активістами Майдану]

[00:08:37.24]

Від, до речі, полтавської «Свободи» там дві сотні було, вони вважалися окремо, то він був одним із сотників. В подальшому буквально, його бачив кілька разів - на Майдані перетиналися, потім я дізнався, що він пішов добровольцем в батальйон «Азов». Тобто, він був в батальйоні «Азов», я не знаю який він там час пробув, але, останнім часом, чи якось демобілізувався чи що там, я , якщо чесно, і не знаю, можливо чи поранення, чи що, я його кажу чи, від весни не бачив.

[00:09:17.21]

Він навіть балотувався по виборчому округу, здається, ну це Решетилівка там де він. Ще пам’ятаю в якійсь газеті, чи то свободівській було інтерв’ю з ним велике, що росіяни забрали в нього улюблену археологічну практику в Криму (сміється). І тепер, що він хоче повернути назад, щоб дозволило йому займатися улюбленою працею.

[00:09:45.24]

А зараз, зараз я бачив вийшла у Полтаві книга, присвячена українській революції 1917 - 1921 років, там викладач Полтавського університету Віктор Ревегуб, то він йому там допомагав, їздять з ним презентуючи цю книгу. Тобто людина така активна, як сказали б любителі Гумільова [Лев Миколайович, російський історик, етнолог], «пасіонарна» [від назви концепції Гумільова], надзвичайно.

[00:10:10.05]

Т.Ч.: А ви часто так з ним на Майдані потім перетинались?

[00:10:13.04]

В.Н.: Ні, я буквально кілька разів перетинався, взагалі, сказав би, я з ним найбільше спілкувався під час, ну, коли ця річниця була Ромаданівського бою, там з’їхались представники різних націоналістичних організацій. Там була «Свобода», там були представники «Тризуба» [всеукраїнське об’єднання імені Степана Бандери, парамілітарна націоналістична організація], приїхали із території Тернопільської області, Дніпродзержинська, Лубенський осередок був, тобто, я там з ним більше познайомивсь, говорив, а потім уже на Майдані кілька разів перетинались: «Здоров, здоров», -  там і все.

[00:10:42.02]

Т.Ч.: Ви згадували інтерв’ю, яке ви давали 24-го, можете детальніше розказати?

[00:10:48.12]

В.Н.: Я, чесно кажучи, навіть не пам’ятаю, якому я каналові давав, бо мене знімали на камеру. Мене запитали, чи чому я сюди прийшов, і чи вірю? Я пам’ятаю, що сказав, що треба стояти до кінця, і це трохи принцип зіграв зі мною злу роль, навіть в деякі дні, коли вже я думав, що не треба йти, доводилось іти через це інтерв’ю.

[00:11:10.21]

Т.Ч.: А що було далі, після того, як 27 числа ви ночували на Майдані?

В.Н.: Та так нічого, я буквально щовечора, ми буквально щовечора ходили на Майдан, залишалися кілька разів на ніч, а іноді просто десь там о 10-тій чи 11-тій годині роз’їжалися. А так нічого.

[00:11:34.29]

В ніч оце з 29 на 30 ми, з своїми знайомими, я навіть не збирався ночувати, мені знайомий там сказав, теж з історичного факультету, що мало людей почало ходити - студентів і тому подібне. Завтра мій якийсь знайомий надрукує листівки, будем на ВДНХ [російська абревіатура «Выставочный центр народного хозяйства», Голосіївський район Києва; там знаходиться студентське містечко КНУ] роздавати, то якщо ти зможеш - мені допоможи.

[00:11:54.14]

А вже я з ранку, це десь ми о 10-й годині роз’їхалися, прокидаюсь, і десь о сьомій годині мені телефонують, кажуть, що Майдан розігнали. Ну я, чесно кажучи, не повірив, а потім Інтернет уже подивився, навіть уже цей був, кругом в новинах ця новина була вже, навіть можна було відео подивитись.

[00:12:12.26]

Т.Ч.: Тобто, ви листівки тоді так і не роздавали?

[00:12:15.17]

В.Н.: Ні, я прокинувся, поїв, не скажу, що там зразу кинувся туди поїхав, прокинувся, одягнувся, подивився всі новини, подивився там різні репортажі, а потім уже поїхав в центр. При чому там, як на Майдан самий, з метро не пускали, я навіть відео на телефон десь зняв, що там якісь хлопці стояли при виході з метро, як виходить в сторону Майдану. Там стояли силовики, перекривши щитами, хлопці співали гімн, там кілька з них було побитих, але мені знайомий сказав, що всі збираються на Михайлівській площі, і щоб я йшов туди.

[00:12:54.13]

А там ще якийсь цей, якийсь ще дурень стояв на сцені туди в сторону Ляцьких воріт [літописна брама стародавнього Києва, що знаходилась у районі сучасного Майдану Незалежності; тепер там ворота з Архангелом Михаїлом], який там кричав: «Никуда не идите, Майдан наш». Я потім дізнався, що це якийсь Балашов [Геннадій Вікторович, підприємець, радикальна партія «5.10»] чи щось таке.

[00:13:06.22]

А потім я пішов на Михайлівську площу, спочатку людей було не так багато, взагалі мало. Але потім почали швидко, швидко сходитися, почали навіть мої знайомі, однокурсники вже під’їхали. Багатьох знайомих людей, зустрів я, навіть земляків, уже з Полтавської області, я не знаю, яким чином там опинилися, тобто вже на вечір там зібралася дійсно велика кількість людей.

[00:13:33.28]

І там, до речі, я пам’ятаю, там вже мало бути - це, вже віче, чи воно так тоді ще називалося не пам’ятаю. Це мало бути 1-го грудня, мої знайомі з Полтавської області з району, де там від «Свободи», від УДАРу [Український демократичний альянс за реформи, політична партія, очолює Віталій Кличко], я до всіх до кого не телефонував, ніхто не хотів їхати не має сенсу.

[00:13:53.20]

30-те листопада, друга половина дня, всі дзвонять, де тебе зустріть, ми обов’язково приїдем, тобто, те що сталося в цю ніч значно мобілізувало людей, бо з мого района, я знаю, що ніхто не хотів їхати спочатку. Тому що, а який сенс? Навіщо там бензин палити, на квитки витрачатись, тому подібне. А 1 грудня зібралось на скільки людей, на стільки була перевантажена ця мобільна мережа, що я з своїми знайомими так і не зустрівся, бо не зміг їх знайти. Не зміг навіть дозвонитися.

[00:14:28.18]

Т.Ч.: Тобто, ви приймали участь 1 грудня в Віче?

[00:14:32.07]

В.Н.: Так, я спочатку, там взагалі, ми спочатку домовилися зі своїми друзями, вже істориками, перший раз я пішов значною групою своїх, так сказати однокурсників. Тобто, більшість уже були аспіранти, ми навіть ще один, ну мого знайомого прапор залишився «КНУ ІСТФАК» [скорочено від «історичний факультет»], ну і написане. Ми ще намалювали ще один прапор у мого товариша Максима, який йому подарували на День народження. То ми на ньому ще написали «Історики КНУ», та ,все-таки, ми там більшість аспірантів.

[00:15:03.27]

Це ми вже почали розмальовувати, як пройшли Леніна по бульвару Шевченка, навіть фломастерів не було, довелося кудись бігти купувати і, буквально, на асфальті…(сміється) Тобто, ми з цим прапором, навіть кількох викладачів з нашого факультету зустріли, і потім, ми пішли на це ж Віче. Чесно, людей було, ну дуже багато, я не сподівався побачити.

[00:15:28.25]

Потім, ми стояли, майже неподалік, цієї йолки, тут мені знайомий дзвонить, з першим прапором, каже: «Ми на цьому, ми на Інституцікій», чи на цій - на Банковій [вулиця у Печерському районі міста Києва, від вул. Інститутська вул. до Круглоуніверситетської], під Адміністрацією Президента. Чесно кажучи, я не знав на той момент де це (сміється), тобто, мені довелося в людей кількох спитати, поки я нарешті їх знайшов.

[00:15:51.26]

Ну що, я прийшов, людей там багато, мені відразу сказали, шо тітушки [від прізвища спортсмена Вадима Тітушка, що у 2013 р. напав на журналістку О. Снісарчук; збірна назва найманців, кримінальних елементів, молодиків, в тому числі спортсменів, що використовувались українською владою для застосування фізичної сили і участі в масових сутичках, для перешкоджання діяльності опозиційних активістів] захопили екскаватор, точніше бульдозер, і хочуть там прориватися і тому подібне. Ну, я прийшов, дійсно, там, на цьому, на бульдозері сидять багато людей, і в середині, багато мої там знайомі були.

[00:16:17.09]

Ну, там почались, я не знаю там кажуть провокації, не провокації, можливо, якісь були провокатори, почали кидатись, не знаю, щоб такого… Починалося не так уже якось серйозно, я навіть там кілька фотографій встиг зробити, я б не сказав, що зібралися там спочатку в основному провокатори, проплачені, тому що я стояв не в першому ряду, ну там 5-6 метрів я був від силовиків, то там більшість стояли нормальних людей, багато фотографів і тому подібне. Почали трохи провокувати, вони вже почали кидати ці гранати шумові, нам кілька разів довелося бігти назад, бо там і газ був в перший раз в житті чи вдруге нанюхався: перший раз 24 листопада, але тоді так, слабенько.

[00:17:13.24]

А тоді так, дійсно надихався цього газу сльозогінного, що кашляти почав і сльози почали текти. Потім з’явився Порошенко [Петро Олексійович], щось там залазив на бульдозир, його скидали, власне, як я нинішнього президента перший раз побачив - це всі скандували на далі три букви, і кидали в нього цукерками і дрібними монетами. Навіть кілька качанців з яблука полетіло. Тобто, його зустріли так - не дуже радо, ну а потім що - кілька разів знову вони кидали в нас гранати, відходили, але це ще ж було буквально в день.

[00:17:59.24]

Потім я не знаю, мені зателефонували з дому мої батьки, можливо мати і здогадувалася, але мабуть не хотіла вірити, що я десь там перебуваю. Мені з дому передали передачку, тобто, сумку з теплою одежею, одягом і я поїхав забирати цей одяг. А повернувся назад, уже ввечері, коли уже «Беркут» [розформований підрозділ міліції особливого призначення при обласних МВС України, був відповідальний за боротьбу з організованою злочинністю, використовувався владою для утиску активістів на Майдані під час революції] перейшов в атаку, там люди почали тікати, тобто мене, можна так сказати, пронесло.

[00:18:30.21]

Я, все-таки, вважаю цей факт, ну, якщо не збігом обставин, ну, але щось досить часто в моєму житті такі збіги, випадковості траплялись. Я ввечері повернувся другий раз уже, тепліше одягнутий, в рукавицях, там ще була якась, пам’ятаю, спроба перший раз звалити Леніна, щось не вийшло. Пам’ятаю знов перебігали беркутівці [збірна назва спецпризначенців «Беркут»] туди, тобто, це так 1 грудня запам’яталось. Найбільший спогад в мене 1 грудня - це велика кількість людей, тобто там, навіть кажуть, що 8 листопада [має на увазі 8 грудня] більше зібралось, в мене, я більше, чим 1 грудня не бачив. От дійсно для своїх очей.

[00:19:11.20]

Т.Ч.: Ви тут говорили про однокурсників, що 1 грудня найбільша кількість однокурсників зібралася. А ви якось їх переконували чи вони самі прийшли?

[00:19:23.13]

В.Н.: Ні, з деякими там, списалися через соціальні мережі, через телефони і просто вирішили йти, деякі самі, там сказали, чи ти йдеш, давайте разом, тобто, ну, щоб когось ми заставляли - ні. В нас був тільки один знайомий, якого довелось чекати, поки він не поїв. Тобто, ми вже зібралися на час, у нас істориків там є точка збору на шахматах [назва місця в парку Шевченка, де відведені місця для в шахи], хто з університету знає, то ми там зібралися. Там, як виявилося, ми окремо - аспіранти там зібралися, десь ціла колона істориків збиралася під музеєм Ханенків [«Музей Східного та Західного мистецтв Варвари та Богдана Ханенків», знаходиться на вулиці Терещенківській], тобто, там людей було багато.

[00:20:02.16]

Т.Ч.: Скажіть, будь ласка, чи брали Ви участь у силовому протистоянні, яке вже було пізніше, після грудня?

[00:20:09.12]

В.Н.: Ну як сказати, я, чесно сказати, жодного каменя, який би там влучив в силовиків чи що, не кинув. Я допомагав розбирати бруківку, бити її, переносили ми, подавали, передавали там «коктейлі Молотова» [загальна назва найпростіших саморобних вибухових пристроїв на основі легкозаймистої суміші], і там якісь гранати, я бачив, не гранати, а такі саморобні, з лампочок звичайних цих…

[00:20:41.18]

З лампочок освітлення. В них робили дірки, в них насипали перець, могли таке, могли якусь залити бензином, щоб далі кинути, тобто і такі міні «коктейлі Молотова». Було і різне, але щоб там ну, наприклад, 19 січня коли я був, в мене чесно кажучи, не кинулася там рука підняти камінюку, то, що я бачив там в перших рядах багато стояло таких …

[00:21:11.14]

Молоді хлопці, в деяких там на обличчях навіть там видно, що вони навіть не брилися ще, що видно зігнали якихсь 18-19-ти річних. Ну хоча, там і беркутівців було багато, але ж там в основному в перші ряди ставили цих - вв-шників [від абревіатури «внутрішні війська» ].

[00:21:38.28]

Т.Ч.: А от коли з’явилась вогнепальна зброя вперше, ви пам’ятаєте, чи ви користувались нею?

[00:21:43.09]

В.Н.: Вогнепальна зброя, я пам’ятаю, 22 січня - на День Соборності… Ну точніше як, вогнепальна зброя, взагалі, якщо порох є, то це вона вогнепальна зброя, але ви говорите, маєте на увазі перші загиблі, до 22 січня. То 22 січня зранку спав я, там не ночував чи ще тому подібне. Тобто, я вже поїхав у день, уже коли приїхав на Майдан, то вже наші відступили до Європейської площі були.

[00:22:27.11]

Тобто «Беркут» уже всю вулицю Грушевського зачистив, тобто… В новинах я зранку побачив, що є перший загиблий. Тобто, людину як виносили з медпункту, накриту покривалом, ковдрою, то я знав, що вже є загиблі. Потім вже увечері, в новинах, дізнався, що вже це не перша людина, яка загинула.

[00:22:53.09]

Потім, на наступну ніч, як почали вже там шини палити і тому подібне, я приїхали мої знайомі свободівці з Полтави, я був з ними, як на такому блокпосту, ми стояли на Інституцькій напроти метро Хрещатик, по цій стороні від Жовтневого (показує рукою). Мене там навіть чи не одна з кількох фотографій, що залишилась, що ми стоїмо на фоні і ззаді все небо в диму.

[00:23:22.14]

То там лікарі були, якась швидка стояла, то вони там трохи розповідали, що стріляють уже вогнепальною зброєю, що ті що загинули за день до того, вбито вогнепальною, що там без шансів було. Потім, пам’ятаю, до нас підійшов ще чоловік, який повернувся з Грушевського, бо там на Інститутській тоді фактично нічого не було.

[00:23:48.21]

Там ми затримали якогось тітушку і , тобто, з нами не знав, чи то тітушко був чи хто. А так, тоді все основне відбувалося на Грушевського, то один чоловік прийшов, він уже був у цих щитках, у всьому, то він буквально при нас із себе ці дробинки із цих щитків виковирював.

[00:24:09.20]

Він казав, що ще там мабуть є загиблі, бо якогось хлопця з колонади скинули, тобто він каже, але там як порахувати, каже він не знає. Тобто, я теж вважаю, що те, що кажуть, є ще невідомі серед зниклих безвісти, яких можна вважати вбитими, якраз в оці дні в січні протистояння, то я думаю там не лише загинули Нігоян, Жизнєвский, Сеник [Сергій, Михаіл, Роман - перші загиблі учасників протистояння на Майдані у січні місяці], і там ще, мабуть, не одна людина загинула.

[00:24:46.05]

Т.Ч.: Ви згадували про блокпост на Інституцькій…

В.Н.: Це вже, бачите, нинішня військова термінологія входить в життя (сміється).

[00:24:55.26]

Т.Ч.: А що це було? Детальніше можете розказати?

[00:24:58.23]

В.Н.: Просто, це був як - там ще навіть барикад ніяких не було, ну просто, якщо б з того боку рухалися якісь силовики зачищати Майдан, чи що, ми були як перші, повідомляли. Майже, як стояли, напроти метро Хрещатик, проходили туди в сторону Нацбанку далі, тобто, можливо, якісь тітушки були чи ще де…

[00:25:23.08]

Напроти нас, там навіть, ми знайомого підійшли якісь тітушки, які замерзли, їх завезли в Київ, вони взагалі ну не орієнтувалися ніде нічого, голодні-холодні, вони вирішили краще піти на Майдан, щоб їх цей. А так я, чесно кажучи, не знаю, бо я навіть пропускав навіть деяких людей там, якісь люди приходили показували, ось дивіться ми принесли бендзин для коктейлів.

[00:25:47.27]

Тобто, з виду такі інтелігентні люди, я б сказав якась богема, тобто, в мене уявлення, якщо людина в береті з шарфом - то це якийсь художник. Із довгим волоссям ідуть два чоловіки, які там несуть у портфелях в бляшках бензин, і кажуть ми туди - вашим. Ми пропускали, або там когось із своїх посилали супроводжували.

[00:26:10.01]

Т.Ч.: Ви там довго були на Інститутській біля цього так званого блокпосту?

[00:26:15.27]

В.Н.: Ми як, ми цілу ніч стояли, але тоді холодно було, ми як стояли я пам’ятаю, здається, з 10 чи з 11-ї до 4-ї години ранку. Потім уже під ранок ночували в Жовтневому, ще запам’ятався мені такий салат свободівців, яким годували. Дрібно нарізана цибуля, часник, і все залито лимонним соком. Я ніколи такий салат не їв, тому й не забуду.

[00:26:40.11]

Ще запам’яталося, що, як то, кажуть світ тісний, там, на кухні, жінка працювала, сама з Львівської області, але як виявилося, вона там сама щось по співу чи по художній самодіяльності, коротче кажучи, свою практику цю музичну, коли там грала на баяні, проходила в моєму районі, навіть виступала в сільському клуб в моєму селі, навіть виявилося, що там спільні знайомі є. А вона сама в Львівській області в якомусь райцентрі живе.

[00:27:10.20]

Т.Ч.: А скажіть, будь ласка, ви коктейлі самі робили, вам приносили бензин, ви згадували?

[00:27:17.20]

В.Н.: Ні,ні, ні… Я сам коктейлів не робив, я буквально тільки з боку спостерігав, при чому, в деякі моменти, я пам’ятаю, що коктейлі в деякий момент з’являлися їх вже готові були принесені, іноді бачив вже буквально, як на самій передовій їх розливали.

[00:27:37.08]

В мене знайомий взагалі провернув таку операцію, що він із Полтавської області в електричці в ящику запакованому, як під бандероль, привіз готові наколочені коктейлі Молотова. Людина із Пирятина поїхала в Гребінку, а з Гребінки їхала на електричці в Київ з запакованим ящиком, в якому були «коктейлі Молотова».

[00:28:02.25]

Т.Ч.: Тобто ви самі не користувались, не жбурляли?

[00:28:09.11]

В.Н.: Ні, ні, ні, я навіть каміння, трохи довелося, але коктейля жодного не кидав. В мене знайомий теж який був там постійно зі мною, він казав, що не кидав, але в нього була зажигалка, доводилося постійно іноді запалювати.19 січня зокрема.

[00:28:31.06]

Т.Ч.: Ви згадували про ночівлю в Жовтневому. А трошечки детальніше змогли б розповісти? Як там сама організація була в Жовтневому?

[00:28:41.29]

В.Н.: Ночівля в Жовтневому, в мене ж Майдан був такий різноманітний. Мені і ночував із студентами, в яких вів семінари, і зі знайомими, кілька ночей сам, навіть провів, був довелося в КМДА це я тоді ночував.

[00:28:56.29]

В Жовтневому палаці - він тоді був свободівський. Бо там «Свобода». Туди можна було попасти лише - тобі давали спеціальну наліпку з якимсь там написом, тобто лише по цій наліпці. Так як мене знайомий керівник районної організації «Свобода» в нашій області, то він мене, ну як - провів.

[00:29:16.01]

Тим паче в мене більшість полтавських свободівців більш-менш знали, то для мене була не проблема зайти. А чесно кажучи ну так, там всі спали покотом, як кажуть яблуку ніде впасти. Але там була нормальна кухня організована й тому подібне. Там більш-менш було, не холодно і тому подібне.

[00:29:32.08]

Т.Ч.: Там «Свобода» керувала?

В.Н.: Так, Жовтневий. Там були свободівці.

Т.Ч.: І до кінця Майдану?

[00:29:44.12]

В.Н.: Та я там був же дві ночі тіки, ну так, мабуть же до кінця, бо уже 18 числа бо там, коли вже казали Беркут захопив Жовтневий, то казали там ще десь у підвалі свободівці закрились, ну це з таких, я знаю, легенди чи правда я ж не був в Жовтневому, не знаю. Казали, що там хтось закрився, оборонявся, свободівських це був. Свободівці його ж навіть називали - це наш палац Свободи, а не Жовтневий.

[00:30:13.02]

Т.Ч.: А скажіть, а як змінився ваш щоденний розпорядок дня? Чи взагалі змістився якось робочий графік за ці події з листопада місяця?

[00:30:23.28]

В.Н.: Змістився. Якщо хтось, мій науковий керівник послухає цей запис (сміється)… Я раніше як, їхав зранку в архів, сидів до після обід, там щось писав, повертався ввечері, там читав книжки що по тематиці, або художні. Тобто в мене такий був день, я б сказав занудний.

[00:30:46.20]

А так, я на Майдан приїжджав по можливості. Як правило, коли мої знайомі збиралися ввечері, я найчастіше ввечері, але кількість, наприклад, поїздок в архів скоротилася. Друге те, що я з вересня місяця  до кінця грудня в мене була викладацька практика, тобто п’ятниця, в четвер мене частина дня все таки йшла на підготовку до занять, а в п’ятницю в мене було дві пари, які я вів у студентів.

[00:31:20.22]

Це те, що змушувало являтися в університет, в архів я раза два в три зменшив кількість поїздок і по можливості бував на Майдані. Це такий графік. В кінці грудня я вже дістав бронхіт, від цих же ночівель і взагалі в мене застуда була не залікована. Фактично, ці січневі канікули дома лікувався.

[00:31:50.18]

Т.Ч.: Скажіть, батьки ваші знали, як часто ви буваєте на Майдані, в яких обставинах перебуваєте там?

[00:32:00.04]

В.Н.: Як сказати, я потім зрозумів, що мої батьки здогадувалися, коли мені наприклад 1-го грудня звонили, я казав я стою на Майдані, мене немає на Банковій, я нікого не бачив там і тому подібне, тобто я цього, не казав. 19 січня взагалі, коли почалось протистояння на Грушевського, то я три рази спускався, ішов з Грушевського, спускався три рази в метро, спочатку казав, матері, що я сів в метро, потім виходжу на своїй станції, а третій раз казав що підходжу до гуртожитка. А потім вже, все це в січні на січневих цих канікулах був на Різдво дома, то мені вже мати казала, ну, розказуй тепер правду, то я думаю мати здогадувалася, що я там був. Я думаю вона здогадувалася, що я не міг не піти. Та й батько думаю так само.

[00:33:02.00]

Т.Ч.: А можете зараз відповісти на питання: «Чому ви взяли участь в тих подіях?»

[00:33:08.03]

В.Н.: Чесно, спочатку, там на ці загальні гасла «Євроінтеграції», тому подібне. Якщо чесно, спочатку хотілося просто побачити, що ти можеш на щось впливати. Як ще не прозвучить егоїстично, просто хотілося навіть, з історичної точки зору, тобі здавалося, що в Україні, як кажуть, європейський шлях вготований. Іншого шляху нема, тільки Європа. Тобто, йшли, йшли і тут виявляється кажуть ні. Тому що там, для багатьох людей, я знаю, для них Європа - це отримати візу, щоб кататися по Європі.

[00:33:56.20]

Вони не розуміють, багато, я думаю людей, навіть не розуміли, що таке там цивілізаційний вибір між європейським світом і азійським, чи цим євразійством. Спочатку дійсно хотілося, як кажуть, євроінтеграція, новизна, як це пояснити. А 30 листопада- це вже… я не знаю, банальна штампована фраза заяложена – «ми прокинулися в іншій країні», але дійсно ми прокинулися в іншій країні.

[00:34:35.06]

Я до 30 листопада не вірив, що в нас так можуть мітинг розігнати мирний. Я ніколи не вірив, що нас можуть почати, силовики можуть стріляти в людей. Я ніколи не міг повірити, що в нас люди почнуть вбивати один одного. Те, що все відбувалося. Для мене ці всі кожні події - 30 листопада, 19-22 січня, 18-20 лютого - це ну чесно кажучи, змінило відношення до українського суспільства.

[00:35:10.21]

Після 30 листопада, мені там наприклад, на євроінтеграцію було частково наплювати. Я, наприклад, хотів там щоб зокрема покарали винних. Я не знав, чи сталося, чи ні, але якби, наприклад, Азаров пішов у відставку і засудили Захарченка і компанію, з іншими причетними, то я думаю перестав би ходити на Майдан, або якось Янукович вибачився і тому подібне. Провели якийсь там розбір польотів, покарали б дійсно винних і тому подібне. Але цього ж не сталося.

[00:35:56.27]

А далі, наприклад, мене найбільш обурив цей штурм Майдану 11 грудня. В мене склалося таке враження, що просто людей хотіли залякати. Тобто вони ніби його не хотіли зачистити, але вони хотіли просто залякати. 11 грудня - це таким… Не знаю, для мене, я знайомими говорив, для нас це такий, стимулюючий фактор був.

[00:36:17.26]

По-перше, ми тоді відштовхалися і по-друге ми їхали з якимсь таким задоволенням, з якоюсь такою ейфорією перемоги. Зранку, ми поверталися, я б сказав, 11 грудня, що ми зрозуміли, що вже, як кажуть відступати нікуди. Тим паче, 11 грудня ще й злий був, день перед тим на Лютеранській, там же, щоб Януковичу проїхати, теж свободівці, в них був, та й буде термін блокпост, я не знаю як це називати.

Т.Ч.: Барикади…

[00:36:51.22]

В.Н.: Да, там барикади були на Лютеранській і в мене там стояли свободівці, стояли полтавські свободівці. Я не знав, що вони приїхали, там був мій знайомий, земляк, керівник нашої районної організації. То йому в тих сутичках розбили голову і перебили руку. Я його зранку поїхав провідувати у цей, він в готелі Україна [готель на Майдані Незалежності], був у номері якогось нардепа від «Свободи», тобто там і більшість полтавських свободівців були, вони там лежали відсипалися.

[00:37:20.23]

Йому розбили голову, п’ять швів наклали, перебита рука, людина яку я дуже добре знаю. Я дійсно був дуже розлючений. Тим паче, в мене тоді ще закралося сумління, ви хоч і як кажуть записуйте, не боюсь. Він же цей знайомий що розповів, що там навіть відео, як йому Тягнибок [Олег Ярославович, ВО «Свобода»] перебинтовує голову. Його навіть в новинах показували.

[00:37:45.18]

Але мені знайомий розказав, мене це здивувало, Тягнибок йому почав бентувати лишнього бинта, через те, що знімали на камеру. Навіщо була ця показушність. Людина з розбитою головою, з п’ятьма швами на голові, стікає кров’ю, а їй вибачте, домотують ще лишнього бинта, тому що знімають на камеру. Треба, мабуть, же буде ролик пропагандиський показати.

[00:38:11.13]

Мій знайомий, наприклад, якому дісталося, він це розумів, і він би погодився, і сказав би так. А мене цей факт просто вразив, оця часткова деякою мірою, показушність. Ну думаю, навіщо і так би просто сфотографували, цього було б достатньо. Йому ж потім… І 18 січня він у лікарню попав, тобто цій людині дуже дісталося.

[00:38:37.06]

Т.Ч.: А можете розказати, що сталося з ним тоді, 11 грудня і 18 січня.

[00:38:43.22]

В.Н.: Це не 11-те, я не пам’ятаю, за день до цього, до штурму. Йому як він казав, на них спочатку, я ж не був там, на них спочатку пустили вв-шників. Вв-шники не зуміли розірвати, так сказати, їхній стрій, тим паче, там ніяких барикад не було, вони просто стояли взявшись за руки.

[00:39:04.17]

А потім підбігли беркутівці, просто стали їх бити. Він поїхав додому лікуватися, він ще так жартома сказав: «Я тепер без кулемета не повернуся» -, тому, що він сам така людина бойова, в нього батько там відомий фронтовик. Він навіть жартував, що батько сказав де зброя закопана з часів війни (сміється).

[00:39:27.10]

Але потім він приїхав нормально, я не знаю, чи та зброя була, але каски він радянських воїнів 41-го року привозив. Я навіть сфотографувався.

[00:39:57.19]

18 лютого я теж не знав, що він буде на Майдані. Я в Маріїнському парку зустрів частину полтавських свободівців, говорив з ними, мені ще сказали, що він, мабуть, не приїде і тому подібне.

[00:40:12.02]

Потім уже 19 лютого, вже ввечері, мені знайомий телефонує і каже, що ця людина зараз у лікарні в Києві. Потім, я вже з ним спілкувався, він уже виписався з лікарні, додому його відвезли 18 лютого. Ну як, він -людина досить смілива і така що не буде відступати.

[00:40:37.01]

Він, коли 18 лютого всі тікали по Інститутській, він залишився в районі цього, самого метро, недалеко входу, і його оточили, побили. Чесно кажучи, він говорив, що прощався з життям. Він каже, що я лежав настільки побитий, коло мене цей дерев’яний щит, то каже цей, мене підходили перевіряли чи живий, чи цей, чи мертвий.

[00:41:08.07]

Він довго оговтувався, я ще бачив через місяць, тобто, казав, що і нирки болять досі. Людині дісталося, потім його навіть якимсь орденом чи медаллю обласна рада Полтавська нагородила. Людина пройшла через такі, серйозні випробування.

[00:41:30.05]

Т.Ч.: А що з ним зараз?

В.Н.: Зараз він продовжує керувати осередком свободи в моєму районі, крім того активно займається волонтерством. По наших селах їздить збирає, наприклад, гуманітарну допомогу. Там заїхав в одне село, зібрав 2-3 тони продовольства, відвіз на Полтаву, з Полтави потім там на Краматорськ, на Слов’янськ.

[00:41:52.28]

Там же «Свобода» курує цей батальйон їхній «Січ», він теж щось туди відвозив. Він взагалі так фермер, людина тримає кілька десятків свиней, кілька десятків гектарів землі, у людини… там посадив улітку, він казав 20 чи 30 соток виноградика.

[00:42:11.24]

Та взагалі я подивився там, полтавські свободівці - це такі, дрібна буржуазія, якісь фермери, або якісь підприємці. Там більшість людей були незалежні від влади, на той момент, і зараз залишаються незалежними, тобто люди, які можуть самі собі заробити на життя не зважаючи там на якісь політичні зміни і тому подібне. Це не якісь там бюджетники.

[00:42:56.17]

Т.Ч.: Ви так часто згадуєте про полтавську «Свободу», таке складається враження, що ви весь Майдан пройшли з організацією…

[00:43:05.15]

В.Н.: Ні,ні, ні. Полтавська «Свобода» - це буквально 4-5 днів. Я просто як,  з Полтавської області, то завжди шукав земляків, а коли на прапорі написано «Полтава», автоматично підійдеш і запитаєш: «Ви звідки?», або написано на прапорі «Лубни», чи тому подібне. А так, я б не сказав, більшість, дві ночі взагалі був з УДАРівцями, теж із Полтавської області.

[00:43:36.18]

Ми стояли на цій барикаді, що під Філармонією [Національна Філармонія України, на Європейській площі], всяких п’яниць ловили. Різні були, я ж говорю, в мене Майдан був різним. Був із свободівцями, був із УДАРівцями, був із студентами, був із друзями, декілька ночей залишався на Майдані зі своїм теж товаришем аспірантом. Бувало по різному. В мене такий Майдан був різноманітний, кого зі знайомих зустрів, з тим і стояв.

[00:44:04.01]

Т.Ч.: Ви згадували про ніч 11 січня, можете конкретніше розповісти?

В.Н.: Грудня.

Т.Ч.: Ой, вибачте, грудня, так.

[00:44:11.13]

В.Н.: Та що розповісти, тоді Майдан теж якось трохи загасав, не знаю, я десь годині о другій, я взагалі то сплю не погано, але о другій годині ночі мені приходить смс-ка [текстове повідомлення на мобільний телефон] від мого знайомого, теж аспіранта, каже: «Штурмують Майдан». Я вже на таксі поїхав.

[00:44:37.05]

Я, чесно кажучи, ще вагався, ввімкнув «5 канал» [телеканал новин], Руслана [Лижичко, активістка Майдану] кричить: «Київ вставай, Київ вставай». Я, чесно кажучи, ще вагався, цілу годину майже сидів в роздумах. Думав їхати, чи не їхати, нарешті все-таки вирішив поїхати.

[00:44:57.05]

За збігом обставин в мене грошей було мало, але ситуація навіть не в тому, я не знав жодного номера таксі, я на таксі майже ніколи не їздив, тому в мене навіть не було номера таксі заказати. Чесно кажучи, там не цей, не дуже возили. І мені пішки довелося йти досить далеко, тобто майже до Либідської [інформант йшов від станції метро Виставковий центр].

[00:45:23.26]

По дорозі я зустрів одного хлопця, який теж ішов на Майдан. Ми майже цілу годину ще йшли, потратили. Зустрів хлопця, який йшов на Майдан - отак Майданівські знайомства. Він працює в посольстві Греції, сказав якщо буде цей, буде якась необхідність то можна до нього звертатися.

[00:45:47.06]

А потім почали їздити машини, сигналити, мені нарешті стукнула геніальна ідея, бо в мене був прапор цей історики КНУ. Я буквально вийняв цей прапор, помахав і буквально 3 чи 4-та машина нас підібрала. Як виявилося, там уже їхав якийсь толі радіофізик з нашого факультету, ще хтось, два якихось чоловіки підвозили. Ми по дорозі ще якогось чоловіка з собою захопили, він казав, що колишній міліціонер. Вони відвезли нас буквально сюди, на площу Льва Толстого, бо далі не можна було проїхати і ми звідти прийшли.

[00:46:28.23]

Ми прийшли на Майдан, люди реально сходилися, так як мурашки. Штовханина вже більш-менш на Інституцькій вже не так сильно напирали, але вже стояли під будинком профспілок силовики. Я приїхав на Майдан і перших людей, яких я там побачив, я був, чесно кажучи шокований, як би сказали у нас на факультеті, маргінали чи щось тому подібне. Це студенти істфаку, яких я знав, яких за п’янство вигонили з гуртожитку, людей, яких там виселяли за безпорядки. Одного виселили за спробу суїциду, бо він там з вікна п’яний випав, чи то сам вистрибнув.

[00:47:15.16]

Я зустрів людей. Ну ще зустрів одного знайомого, ну точніше як, я навіть не знав як цю людину звати. Зараз ця людина на істфаці на певній посаді в самоврядуванні, але тоді, я з ним власне вперше познайомився. Дізнався як звати. Потім я зізвонився з своїм другом, який перший приїхав на Майдан, тобто, на таксі він добрався якось.

[00:47:41.28]

То ми більше, ми стояли під будинком профспілок, до самого ранку, буквально. Там трохи поштовхалися, вони під ранок як відходили в сторону Михайлівського, ще щось намагалися коло Лядських воріт щось там нас проштовхати. Але ми швидко там досками закидали, досок було багато і всього подібного. Вони щось там почали якимись болгарками пилять, я взагалі думав, що за ідиотизм: доски болгарками пилять?

[00:48:10.00]

Запам’яталося, як на Інститутській, там була ціла колона, вони в чорній формі, і вони кожний останній ряд поступово відходив, відходив, і так вони танули, танули, що ближче до сходу сонця, вони поступово відходили, аж поки там пару рядів не залишилось. Ще запам’яталося, там перший раз побачив в формі якісь силовики, я навіть не знаю. В них був якийсь стилос намальований на цьому, на нашивках.

[00:48:40.17]

Я навіть не зрозумів, що це були за силовики, тобто це не беркутівці і не звичайні вв-шники, а просто якийсь такий кинжал, стилос був намальований. Під будинком профспілок, я не знаю навіть, хто це був. А саме, потім дещо здивувало, ми з товаришем замерзли дуже, холодно було дуже, я без рукавиць. То ми вже там в годині близько 8-ї  приїхали. Приїжаєм додому, шо він, шо я включаєм телевізор і тут під цим, починається штурм КМДА (сміється).

[00:49:13.20]

То ми, чесно кажучи були такі втомлені, шо вирішили сказали а нехай, як закінчиться. Ще нас вразило, ми як в метро їхали, зранку в нас були черевики дуже брудні, бо воно ніби й мороз, але якось в грязюку мерзлу ми влізли, де ще вода була чи що. В нас були брудні черевики, брудні штани, якісь бабусі в метро возмущалися, що от молодьож, п’яниці, десь налигалися, їздять в брудній одежі. То мене цей факт обурив, але я їм нічого не відповів, промовчав.

[00:49:46.16]

Т.Ч.: Скажіть, а машиною, якою ви доїжджали до Майдану, ви безкоштовно доїхали, грошей не взяли?

[00:49:53.21]

В.Н.: Так, нас безкоштовно. Людина взагалі, він сказав, що робить не першу ходку. Він десь там їхав в сторону Либідської, казав, аж в сторону автовокзала [біля станції метро Деміївська], приїжав і там збирав усіх бажаючих. В основному, це я зразу не здогадався, а люди виходили там буквально зразу з прапорами. Їх тоді везе.

[00:50:12.27]

Я вже потім там дізнавався, що там, хоча я й досі не знаю чи правда, чи ні, що там хтось з викладачів істфаку підїжав під 7-й гуртожиток [базовий гуртожиток історичного факультету КНУ], когось там забирав.

[00:50:24.24]

Я не знаю, я доїхав з випадковими людьми, тобто познайомився з ними там… Я думаю, якби я зараз їх зустрів, то я б їх то впізнав,  цих людей. Запам’ятав, один працює в посольстві Греції, інший з якогось радіофізичного факультету, один якийсь колишній міліціонер, і тому подібне.

[00:50:41.19]

А так безплатно, нас навіть, коли поверталися назад в ніч уже з 18 на 19 лютого від Михайлівського, теж на таксі, то з нас теж таксист гроші не взяв. Я з Майдану за гроші, коли два рази, один раз коли їхав, а другий раз коли їхав на таксі. Я ніколи не платив.

[00:51:02.19]

Т.Ч.: Про що ви говорили в машині, в той час, коли їхали вночі на Майдан?

[00:51:07.09]

В.Н.: Та про…та, чесно кажучи, ні про шо.

Т.Ч.: Була якась… переживали люди, боялись? Які емоції взагалі в вас тоді були?

[00:51:18.15]

В.Н.: Ні, ми взагалі там домовлялися, що станем десь разом, щоб не загубитись, будемо триматися за руки, але вони зразу так і зробили, а я побачив своїх знайомих, і пішов до них (сміється). От в чому дивність  ситуації. Я пішов до своїх знайомих, яких зустрів перших.

[00:51:37.04]

Т.Ч.: А ви взагалі якось передбачали розвиток подій на Майдані? Що от буде спочатку так, потім так, якийсь ланцюговий ефект? Якісь у вас були передбачення і чи змінювались ваші розрахунки з тим, що ви бачили пізніше?

[00:51:51.24]

В.Н.: Чесно кажучи, в мене постійно складалося враження, щось там Майдан ось-ось загасне. На 1 грудня ніхто із моїх земляків, ніхто не збирався їхати. А далі 11 грудня теж я не міг передбачити, хоча там говорили, казали штурм, але там постійно так тими штурмами лякали, що можна було втомитись від цієї інформації.

[00:52:17.05]

Єдине що я міг передбачити 18 лютого. Я теж, в мене деякі ситуації, коли випадково. Знайомий мій, на кілька курсів молодший, то 1 грудня позвав сказав: «Іди на Банкову я тут стою, коло бульдозера». А другий раз каже: «Та пішли зранку на цей марш 18 лютого під Верховну Раду».

[00:52:49.15]

А я сидів доробляв статтю, мені там треба було статтю відправити і занести науковому керівнику… То я 18 лютого приїхав зранку і почався же цей похід, під Верховну Раду. Я став під, я думав мої знайомі десь відстають і залишився їх чекати. Як виявилося, вони на самому початку перші пішли в сторону Маріїнського парку.

[00:53:17.13]

Я стояв, під оцим, першою барикадою, напроти метро Хрещатик, хоча там ще й друга була - на Банковій, на повороті, там їх скільки мінялося. Я стояв під барикадою, де був основний прохід, тобто не оця Львівська брама, а вже наступна коло Хрещатика, то повз мене пройшли майже всі сотні, тобто я їх усіх бачив, всі були, їх там можна було рахувати. Всі екіпіровані, всі зі щитами, всі з різними, той з биткою, той з кийком, той ще з чимось.

[00:53:55.06]

Мене чесно кажучи склалося враження, що добром це не закінчиться. По-перше там же нагнали що силовиків, що тітушок. Я знав, я бачив, що ідуть ці, ідуть самооборона [Майдану; добровільне громадське формування], і з самообороною ідуть мирні люди, я ж зрозумів, що самооборонівці, всеодно почнеться якась бійка, чи ще шось.

[00:54:20.26]

Мирні люди, ті, що не були в самообороні, ніяк не озброєні, адже там ішли жінки, всякі зівак багато, яким просто було цікаво подивиться. І складалось враження, що щось почнеться, то ці люди нікуди не втечуть. Якщо там покладати вину на якісь події, там говорять Януковича, я вважаю, те, що там загинули люди, стільки постраждало, частково винні люди, які потягли їх туди під Верховну Раду. Які закликали, які повели цим величезним маршем і тому подібне.

[00:54:59.05]

Я не те, що так думаю, я переконаний до сьогодні, і думаю, що так і вважатиму. Та там навіть дураком не треба було, зрозуміти, що почнуться сутички. Просто, я навіть не міг прогнозувати, що наскільки все воно трагічно переросте.

[00:55:21.23]

Коли в той день 18 числа, вже після обіду, коли вже наші відступили з Інститутської, мені під Стелою Незалежності знайомий показує фотографії, які його товариш переслав, який був в Будинку Офіцерів [центральний будинок офіцерів Збройних сил України, вул. Грушевського], як трупи позаносили туди.

[00:55:43.15]

Я зрозумів, що вже воно добром не кончиться. Вже розв’язка скоро, або нас, або ми їх. От 18 лютого, коли я вже дізнався, що перші люди загинули і лежать в Будинку Офіцерів, зрозумів. шо розв’язка настане скоро. Це єдине, що я міг спрогнозувати. Ну вона дійсно наступила скоро.

[00:56:02.08]

Т.Ч.: А тоді в лютому, 18 лютого, Ви, 18-го і раніше були тоді на Майдані. В той час, коли люди там, людей стріляли?

[00:56:13.25]

В.Н.: 18 лютого я як, я був там майже цілий день. Спочатку я приїхав же з самого ранку, зустрівся зі своїми знайомими, зустрів кількох людей, зустрів одногрупника, який був зі мною на першому курсі, якого я вже не бачив років, мабуть, 3 чи 4. Він там на заочне переводився чи що.

[00:56:39.04]

В Маріїнському парку зустрів ще там кількох знайомих земляків і тому подібне. Тобто почалися ці заворушення, що в мене на пам’яті, що перше було я був в Маріїнському парку, коли почалися перші тітушки почали кидатися дровами. Це те, що я пам’ятаю, в Маріїнському парку почалося все з того, що тітушки почали кидатися дровами. До таких сутичок не переходило.

[00:57:04.25]

Потім я почув уже бахкання туди далі. Ну не знаю, Кріпосний провулок, як воно називається. Я пішов туди, там де якраз був цей прохід, що прямо можна було пройти до Верховної Ради, там де стояли камази, їх буквально зразу почали кидати через них каміння, розбирати бруківку.

[00:57:31.15]

Чесно, я прийшов і в мене так склалося враження, я не знаю чи їх там провокували чи ні, але склалося враження, що там наші почали кидати каміння. Це моя така думка, я не буду про щось там судити. Я пам’ятаю, я був там досить довго, тобто там кілька годин кидалися стрілялися, ми зі знайомим навіть притягли якусь мусорку для якоїсь барикади, а вдруг там перейдуть в атаку, накидали в неї бруківку. Ну не мусорка, а ці мусорні баки, що на коліщатках.

[00:58:08.15]

Але потім вони почали так кидати ці гранати і стріляти, що фактично розкололи на дві частини. Одна частина в сторону Арсенальної стояла, інша - в сторону Майдану Незалежності. Мені треба в університет віднести статтю. То довелося перебігати з однієї сторони на другу, щоб потрапити в університет.

[00:58:33.12]

І, чесно кажучи, я коли був там, ну в Маріїнському парку ще нічого суттєвого не началося. Там теж, Кріпосний провулок, чи як він там називається, там теж здавалось, що ніби все нормально. Там з криші стріляли по наших, але наші вже вилізли захопили, тобто криша з права, там де сиділи ці їхні ті що стріляли і кидали гранати, вже на кришу вилізли наші. В мене склалося таке враження, що шось там може штовхатимуться, може ті трохи постріляють.

[00:59:03.10]

Я пішов в університет, віддав статтю, другий викладач з нашого університету, який зараз є учасником АТО [Надтока Олександр Михайлович, доцент кафедри давньої та нової історії України  ], в мене питає: «Що там відбувається, бо каже я вас там бачив.» Ну я не зрозумів, я то ходив без маски, без нічого, але його я думаю якби побачив, то теж може був одягнутий чи що.

[00:59:43.26]

Та я кажу: «Нічо, продовжують кидаться камінням, продовжують ті стріляти, більш менш, але паритет наче зберігався.» Я ше потім з університету, це може півгодини забрало, не більше, поїхав в гуртожиток, поїв, перевдягнувся ше в тепліший одяг, тобто оце відлучення забрало години дві з половиною, ну дві можливо.

[01:00:17.26]

Повертаюся назад, наші вже по Інститутській тікають. Точніше вже відступили, там уже самі останні. Попід Жовтневим уже кругом стоять зі щитами, тобто мій знайомий показує фотографії, які йому друг переслав, що там уже трупи лежать. Стає зрозуміло, уже «Беркут» іде з Грушевського, тобто отоді в той момент дійсно було найстрашніше. Ми пішли до цієї барикади зі сторони Європейської площі, що була під Сбєрбанком.

[01:00:53.13]

Мені знайомий дав окуляри, оці будівельні, на всякий випадок. Ми що робили, там був прохід коло Сбербанку, одні кидали каміння, щоб просто не підходили беркутівці на цю відстань, а інші просто закидали цей прохід у барикаді. А ми якраз, я перший, чи четвертий стояв, перед тими, що кидали, просто передавали каміння, коктейлі, навіть, я так чесно кажучи й не зрозумів.

[01:01:31.01]

Передавали лампочки, лампочки смерділи бензином. Я не дивився, але вони їх подавали в коробках спеціальних. Ну я зрозумів, щоб далі кидати, але мені знайомий казав, що він не тільки з бензином передавав лампочки, але там були якийсь перець, якась суміш, а може якась займиста суміш. Отоді дійсно момент був страшний, тому що дійсно в отой прохід стріляли. А ми, там стояли закладали.

[01:02:04.08]

Коли ніч з 18 на 19 ти не бачиш, шо там, стоять напроти тебе в твою сторону стріляють резиновими кулями, чи ще щось. А коли ти бачиш, стоять за 50-70 метрів стріляють кудись в твою сторону, то це дійсно тоді, цей момент був найстрашніший.

[01:02:20.25]

Я тоді зустрів студента, у якого вів заняття, він на Інстутутській йому там серйозно дісталося, але в нього на обличчі були сліди від цих дробинок - від куль, велика ссадина на голові від ока, але він тримав в руках відібраний в бою беркутівський шолом і кийок. Потім він довчився перший курс, Тарас звати, і пішов добровольцем в батальйон «Січ».

[01:03:10.02]

Я його бачив нещодавно, він кілька місяців приїхав у відпустку, вони десь там, під Дебальцевом, стоять. То приїхав, він, там казав, що академвідпустку хоче оформити, чи щось таке, хоче, все-таки, повернутися в університет, коли все закінчиться.

[01:03:29.01]

Т.Ч.: Поки він залишається там, в АТО?

В.Н.: Так, так, так.

Т.Ч.: Скажіть, будь ласка, чи могли б Ви зараз описати свої емоції в той момент, коли Ви вперше прийшли на Майдан? Коли дізнались про побиття студентів, вже потім події на Грушевського, на Інститутській, коли були перші жертви і взагалі, що керувало вашим емоційним станом, що впливало на це?

[01:03:57.09]

В.Н.: Ну перше, я навіть не знаю, до 30 листопада цей емоційний стан. В мене взагалі таке враження склалося, що я ходив по привичці, щось було там таке як наркотик. Апельсинчики наколатиє (сміється), як казала в 2004 році. Ну чесно, дух Майдану був, чи ще щось.

[01:04:15.05]

Після 30 листопада дійсно хотілося, щоб покарали винних. Після 11 грудня, після оцього штурму була злість, просто я не люблю двох речей: коли людей намагаються залякати, і що хтось вважає себе розумнішим за інших. Мене це дуже розізлило.

[01:04:40.05]

19 січня, чесно кажучи, я навіть не чекав, що там почнуться такі серйозні сутички, тобто коли вже 19 грудня, недалеко від тебе, хлопцеві відірвало руку. І перші люди, з вибитими очима, на наступний день приходиш в КМДА, а там твого найкращого друга дитинства тітка завідує медикаментами і до неї приходять на перев’язку люди з вибитими очима. То це, дійсно кажучи, шокує.

[01:05:19.17]

І ти потім, і я після 19-20-го числа туди підходиш і починаєш дивитися, щоб якось ну не знаю, був якийсь страх, що можна залишитися без очей. В мене оце один із найбільших страхів взагалі в житті, осліпнути чи ще шось. Чесно кажучи, коли бачиш людей з вибитими очима, страшно становиться.

[01:05:53.29]

В мене знайомий там, був із Лубен, він там сам кобзар відомий, теж там шось, поперся без каски, без маски, то йому резинова куля влучила там, буквально, під око. Буквально, ще б чуть-чуть йому око вибило б. Відходився синцем і слава Богу. А 18-20 лютого, я не знаю, глибокий шок, там сказати мало.

[01:06:23.27]

Ніч з 18 на 19 лютого, чесно кажучи, я зі своїм другом говорив, з яким ми були, то на ступний день складно було зайти в соцмережу - Вконтакті і Фейсбук. Після стількох вибухів гранат і тому подібне. Ти чомусь неправильні паролі починаєш уводити (сміється). Я тільки ввечері 19 зміг зайти в Фейсбук. Просто якесь враження.

[01:06:57.23]

А 20-го як, я зранку прокинувся, включив «Інтер» [телеканал], який я досі тепер ненавиджу, показали відео, ось дивіться, силовики відступають, журналіст стоїть під Жовтневим. Майданівці перейшли в наступ, все вони зараз відступили на ці позиції. Мені знайомий, мій земляк, його батько якраз був на Майдані, каже там в Інтернеті, там під готелем «Козацьким» [готель на Майдані Незалежності] лежать вбиті люди, вже шестеро чи восьмеро. І каже, там почалося серйозно.

[01:07:47.09]

Я потім почав дивитися в Інтернеті, а там справді уже під «Козацьким» уже принесено шестеро чи восьмеро людей. Я не пам’ятаю, кажуть там в інших місцях, я починаю звонити до цього свого друга батька. Не можу дозвонитися, відразу невелика паніка була, але потім через годину десь я, буквально, дозвонився. Він, буквально, перед цим, як почали наступати по Інституцькій, наші, то він поїхав додому, тобто він кілька днів побув, втомився, він навіть руку вивихнув кидаючи каміння, з 18 на 19, то досі лікується. То він зранку поїхав додому, його пронесло. Так я знаю він би міг побігти одним із перших, всяке могло бути.

[01:08:38.04]

А потім ми з товаришем зізвонилися з цим, з яким були в ніч з 18 на 19-те і поїхали 20-го, але ми вже це обід був. Тобто ми вже коли приїхали під готелем «Козацьким» уже трупи прибирали, і уже ми не застали, уже там кров хіба що залишилася. Людей вже там не було, вже всіх погрузили, ми, коли були, казали там ще застрелили під Жовтневим якогось чоловіка, але вже там ця вся основна бійня, чи як це назвати, скінчилася.

[01:09:15.03]

Там люди продовжували щось робити: будувати барикади, носити укріплення, укріплювати заново, ну тому що після цього ж… Оці всі снігові і інші барикади, коли їх бронетранспортерами і так порозносили, зрозуміло було що не витримають і починали будувати барикади з бруківки і з каміння. Тобто, там стара будівля, як підніматися до Михайлівського монастиря, ми пам’ятаю розбирали і будували. І так до самого вечора. І потім і 21-го так само ми, майже ввесь день, там якесь каміння таскали, робили.

[01:09:59.09]

Тому що, ну не було впевненості, вони ж там і якусь угоду підписували і тому подібне. Ніхто не знав, чим все закінчиться. Це все будувалося, це все укріплювалося, наносили каміння, барикади, пам’ятаю. І досі кругом оголошення, потрібні сварщики, щоб оці їжаки робити. Чесно кажучи пожалів, що я не сварщик, бо там майже через кожні п’ять метрів люди ходили і просили хто можливо є сварщик.

[01:10:32.25]

Так ми каміння носили, доски і тому подібне. Ми навіть не помітили, коли вже ці похорони почалися, тобто як - ми носили каміння, а потім вирішили трохи передихнути. Там якийсь будинок був по праву сторону, як до Михайлівського підійматься із Майдану, то звіддти щось носили. Потім ми цей, спустилися вниз, мені теж запам’яталось, після 20 лютого ввечері чомусь так люди масово почали приносити їжу.

[01:11:09.06]

Мене так здивувало, я не знаю чого ми з друзями приходили, там же без різниці до кого ти належиш, приходили це, кухня була Демальянсу, біля Ляцьких воріт. Не знаю, там дівчата смачно готували, ми туди ходили. То цей, ми підійшли, буквально, там щось з’їли, стоїмо жуємо з бутербродами, грає якась пісня і тут повз нас проносять гроби. Оце нас дійсно шокувало.

[01:11:42.07]

Ми не знали, що вже відбуваються похорони тих людей, що вже загинули. І оцю, пісню, я її перший раз почув тоді. І зараз, чесно кажучи, в мене асоціація тоді, коли ми почали буквально давитися тими бутербродами, коли побачили, що несуть ці гроби.

[01:12:09.23]

Мені там запам’яталося, що якраз, я не пам’ятаю прізвища кого хоронили, він десь працював якимсь монтажником в театрі, чи Мовчан, це мені прізвище запам’яталося. Ще мені запам’яталося прізвище Полянський, тобто там кілька людей. І ці похорони так затягнулися, що я не пам’ятаю, для себе настільки ми були зайняті іншими справами.

[01:12:51.22]

Я не пам’ятаю промови Парасюка [сотник], я взагалі не знаю, в який вона день була, коли - 21, 22-го, я не пам’ятаю. Взагалі це коли було, ми були там в ці дні, але були зайняті, але я не пам’ятаю.

[01:13:09.08]

Т.Ч.: А чим Ви займались крім цього, що будували барикади? Чим Ви зайняті ще були?

В.Н.: Це ви питаєте в загальному?

Т.Ч.: Ні, ні, конкретно, коли Ви не чули промови Парасюка?

В.Н.: По-перше, там і будували барикади, і укріплювали. Там різне, там просили щось перенести, щось привезли, якісь продукти перенести, там просили медикаменти перенести, тобто, постійно нам доводилося підніматися до Михайлівського монастиря, коли там звозили все машинами, там багато чого носили.

[01:13:51.12]

Багато ще шин приносили, багато ще шин переносили, тобто, на всякий випадок. Я не знаю, навіть не хватало нам, ми познесли паркан навколо однієї церкви (сміється) . Хай, ну точніше це не церква, а руїни, мені звичайно як історику соромно зізнаватися в цьому акті вандалізму, але я думаю ці дошки краще знадобилися.

[01:14:20.20]

Т.Ч.: А що це за церква, де вона була?

В.Н.: Ну, я відповім завуальовано, це перша кам’яна церква на Русі (сміється). [має на увазі Десятину]. Нам кілька чоловіків сказали, що потрібні дошки, ми знайшли де, спочатку не зрозуміли де, потім пішли, як історики зрозуміли що це за місце, позносили прольоми, приїхала машина, погрузили і повезли на Майдан.

[01:14:44.19]

Т.Ч.: А скажіть, були серед Ваших знайомих людини, які негативно сприймали події на Майдані, або нейтрально.

В.Н.: Так.

Т.Ч.: Ви спілкувались з цими людьми? Ви якось їх переконували, намагались їм пояснити?

[01:15:01.17]

В.Н.: Один мій знайомий переконався тільки після 18-20 лютого. Тобто, до цього він говорив немає сенсу, ну і що, там якийсь Євросоюз, лучше не стане і тому подібне. Одна моя знайома мене взагалі шокувала. Коли вона заявила, що для чого рознесли цю ялинку, в неї дитяча мрія оці ялинки, і вона хотіла з оцією ялинкою сфотографуватися, в неї ми вибачте вкрали новий рік, тоді 1-го грудня. Мене це настільки обурило, ну багато.

[01:15:37.21]

Багато людей, які з якимсь нерозумінням ставилися, а для чого. Мене найбільше з усього злило, коли говорили, що на Майдані платять гроші. От мене в дома. Якби в мене дома, в моєму селі, хтось сказав би, там скільки ти грошей заробив чи ще шо, можливо дав би в морду, я б на цьому і не обмежився. Тому що настільки це питання, чесно, для мене болюче. Мене це так злить.

[01:16:13.12]

Коли  в твоєму селі дачники, які в тебе купували молоко там, жінка одна. В неї два зятя, один даїшник [працівник ДАІ]., працює в Києві, а інший - в київськом «Беркуті». І виявляється, що ти цього зятя навіть знаєш, бо ж ти разом з ним раз чи два їздив на рибалку. Я знав, що він працює в міліції, але не знав, що він працює в «Беркуті». Я дружив з цього сином.

[01:17:05.29]

В мене в селі бібліотекарша, нашої сільської бібліотеки, людина до якої я більш-менш поважав, все-таки як частий відвідувач бібліотеки, я потім був шокований, коли вона прийшла там рознарядка від Партії Регіонів організувать на антиМайдан , привести з села людей, вона ходила на список зібрала щось 15 чи 16-ть чоловік і повезла.

[01:17:25.07]

Мене обурює цей факт, бо, наприклад, із мого села я так порахував, виходить, що на антиМайдані було більше людей ніж на Майдані. Я зустрів свого одногрупника, до якого, чесно кажучи, якось було ставлення ну взагалі нейтральне, але він ну да, я був на антиМайдані, він працює в адміністрації Вінницької області. Каже ну да, я був на антиМайдані, а шо робить, нам сказали, я поїхав.

[01:17:56.23]

Т.Ч.: Він отримав за це якісь кошти?

В.Н.: Да, він казав щось їм оплачували. І це суттєво пішло в різнобій із моєю хорошою знайомою одногрупницею із Полтавської області, яка живе в Великій Багачці. Її постійно змушували їхати на антиМайдан, але так як у неї мала дитина, чоловік, який зі мною був з 18 на 19 лютого і так багато кілька разів ми з ним залишалися на Майдані, часто ми з ним були.

[01:18:27.28]

Особливо оці останні дні, фактично, ми вдвох і ще там кілька знайомих було. То вона постійно відмазки, в мене дитина заболіла, то ще шось, в мене чоловік раз в два тижні приїжає, ну зрозумійте мене, я не можу поїхати. І вона кілька місяців знаходила відмазку і вийшло, що вона єдина з адміністрації не їздила на цей антиМайдан. Більшість їздили як ні в чому не бувало, і совість їх не мучить, і все нормально.

[01:19:02.09]

Т.Ч.: Вам відомо, після перших жертв на Майдані, ці люди якось змінили своє бачення?

В.Н.: Та які перші жертви на Майдані… Да моєї матері прийшла сусідка, яка заявила після побиття студентів, мало отим вертихвосткам понадавали беркутівці, що я ще через них пенсію не буду получати. Таке відношення. Для багатьох, та сусідка приходила після прес-конференції Януковича, що він заявив, що легітимний, приходить до моєї матері говорити, а сусід їй каже: «Ось бач, Маша, Янукович ще вернеться, я жду». Я особисто знаю людей, які в силу свого невігластва вірять, що Янукович ще може повернутися і чекають його.

[01:20:01.01]

Т.Ч.: А скажіть, будь ласка, Ви коли згадували, коли були на Майдані, коли будували барикади, от як Ви знали, що саме маєте робити? Коли Ви приходили, хто для Вас був авторитетом, чи були такі авторитетні особи, які організовували в той момент?

[01:20:20.29]

В.Н.: Там в такий момент воно якось робиться, воно знаєте, наче виникає така ситуація, ніби якось на генетичному рівні закладено, що ти трохи знаєш, як це робити. Ні, з іншого боку, ти ніби й знаєш що робити, а з іншого боку знаходилась якась людина досвідчена, яка знала. Ми коли приносили каміння, там виявився якийсь чоловік, який там нами керував.

[01:20:44.12]

Ми зрозуміли, що він в цьому щось тямить і носили до нього. Він розказував, де як що покласти, як закладать і тому подібне. Щоб хтось із нас був великим спеціалістом фортифікатором, ні, навряд. Але просто люди якось, смикалка, чи що.

[01:21:03.29]

Я пам’ятаю там якийсь день, ще не було цих штурмів, що казали десь там в Василькові «Беркут», «Ягуар» [спецпідрозділ МВС]. блокували, а вони вирвались і їдуть, і метро закриватимуть, ось зараз із метро вони вискочать. Пам’ятаю, буквально, ні звідки люди побрали плівку, почали посипати снігом і десь баклашки п’ятилітрові з олією вони почали поливати. Я б так швидко не придумав, а як не дивно люди десь узяли і швидко зорієнтувались. Це винахідливість і смикалка людей.

[01:21:40.27]

Т.Ч.: Тобто, на вашій пам’яті не було якогось такого лідера, який би вас організовував?

В.Н.: Ні, ні, ні. Просто було завжди, кілька людей знаходилися, які там керували на тому чи на іншому відрізку, при чому, зрозуміло, що їх ніхто туди не призначали. Просто вони бачили, що «нужно взять командование на себя». Вони казали, що робити, а ми робили це, виконували.

Т.Ч.: Ви були з ними знайомі добре з цими людьми, можете згадати?

[01:22:06.13]

В.Н.: Абсолютно незнайомі, люди ситуативні, навіть не запам’ятовуєш їхніх імен. Запам’ятовуєш, що людина ця з Чигирина. Знайомишся з людиною, з якою будуєш разом барикаду, він каже, що ти з Чигиринського району і ти не питаєш як його звати, а тебе цікавить, а як правильно, бо ти як історик чуєш різні вимови назви населеного пункту, де народився Богдан Хмельницький, С̕уботів чи Суб̕отів. І ти питаєш, як правильно. І не питаєш як тебе звати, чим ти займаєшся, ну якась була географічна прив’язка. Коли бачиш людину із райцентру того району Чернігівської області звідки в тебе мати. Підходиш з ними говориш. А так, щоб запам’ятати когось по іменах…

[01:22:56.26]

Я запам’ятав з ким випадково познайомився - це обмаль людей. Хіба що були люди, яких я зустрічав в університеті і знав що вони з університету, то підходив і говорив. Ну вони ж мене теж візульно знали. Наприклад одна дівчина, з якою як виявилося, моя землячка з Полтавської області, я кілька разів її помічав в одному і тому ж автобусі, яким я їду з дому на Київ. 19 січня я зустрів її на Грушевського. Ну підійшли, розговорились, виявилося, що вона там живе там за 30 км від мене буквально недалеко, виявилось, що навіть там спільний знайомий є.

[01:23:38.13]

Т.Ч.: Що ця дівчина робила тоді на Грушевського?

В.Н.: Я не знаю, вони чи прийшла подивитися, чи в неї там хлопець був десь задіяний.

Т.Ч.: А скажіть, будь ласка, чи належали ви до якихось громадських організацій за ввесь період Майдану.

[01:23:58.07]

В.Н.: Абсолютно, абсолютно до жодної організації, абсолютно ми не були ні в яких громадських організаціях, ні в сотнях самооборони. І велика кількість моїх знайомих так само. Ми там ходили, де був цей студентський осередок під Головпоштамтом, тобто, ми там приходили іноді там харчувалися, бо нас там знали все таки. Іноді ми приходили на кухню Демальянсу, нас не питали хто ви звідки, откуда, просто насипали їсти та й усе.

[01:24:35.19]

Я пам’ятаю, 18 січня роздавав листівки, ну щоб 19-го люди приходили, то просто взяв в центрі мені хтось дав якийсь хлопець, чи Демальянсу [Демократичний Альянс, політична партія], чи з якоїсь організації, я пішов в сторону Арсенальної роздавати. Тобто. ми навіть ні в яких організаціях не були, ну деякі знайомі були позаписувані в якісь сотні самооборони, але так ні. 18 січня ну не було в нас нічого, ми просто так приїхали, в нас були лише палиці.

[01:25:31.26]

Як, там 18 лютого в мене взагалі дивна ситуація була, бо я повернувся тоді ж після університету додому, трохи постояли забудували барикаду коло Збєрбанка, тотім зустрів знайомого, якого не бачив цілий рік. Я на Майдані багато знайомих зустрів, яких я довго не бачив. Ми з ним ще носили каміння по Інституцькій туди, до Львівської брами, на всякий випадок, а потім він вирішив їхати додому, я повів його проводити, аж туди в сторону Михайлівського монастиря, а двоє моїх знайомих були в парку Шевченка, я пішов до них.

[01:26:07.13]

Я їх з парку Шевченка ми вирішили, що нічого не буде, пішли додому. Метро не працювало то вирішили йти, там від Палацу Україна чи від Либідської йшли маршрутки. То ми вирішили пройтися пішки, але там уже десь дійшли Республіканського стадіону, пройшли дзвоне мені інший знайомий - аспірант, каже цей, все-таки будуть штурмувать Майдан, бо підтягуються. Ми вирішили повертатися.

[01:26:35.14]

Тоді ми як, вирішили повертатися назад. Там ще як ситуація була, зі мною теж мій товариш - аспірант, зі мною теж на одній кафедрі, а третій був наш одногрупник колишній. Він сам із Сум. Він спочатку не хотів іти навіть, він казав, якщо штурм Майдана почався, то шо ми підемо туди трупи забирать. Ми його переконали і пішли. Заходимо зі сторони Бессарабки [історична місцевість в районі Бессарабської площі, поруч з Майданом], і ми розуміємо, що нам ніхто нічого не дасть із захисного спорядження.

[01:27:36.17]

Потім, коли ти бачиш скільки згоріло в Будинку Профспілок, то звичайно, виникають якісь питання, чому воно лежало, чому не роздавали і тому подібне. Ми то познаходили собі якісь палиці, битки, бо багато людей потікало, покидало, реально. Потім теж, ми прийшли на Майдан, бронетранспортер вже горів, я цього не бачив, запізнились буквально на кілька десятків хвилин, можливо на 20, на 30.

[01:28:30.21]

Бронетранспортер горів, ми більшість ночі були в районі цього фонтана, моїх двоє знайомих, я трохи почав носити там якісь пеньки, колодки позалишалися по-під Главпоштампом. Носив ці дрова, мої знайомі пішли ще щось під будинок профспілок, трохи покидати каміння і цього ж, мого знайомого поранили гумовою кулею. В мене навіть трохи совість мучила, бо, все-таки, я його переконав туди іти, а він получив кулю. І теж там здивувало, ми коли стояли біля фонтана, там як ситуація, їм дали щити, мені не вистачило я почав дрова ці носити.

[01:29:18.21]

Їм дали ці щити, щоб чи кулі не летіли чи ще шо. Їм дали ці щити і їх ніхто не міняв. Ці люди, які дали їм ці щити, їх буквально чи покинули, чи що. Потім, все-таки, хтось змінив. А потім ми, як там, мій знайомий цей же аспірант, зустрів своїх студентів і сказали, що потрібно, автоМайдан там щось привіз до Михайлівського монастиря переносить. І ми пішли звідти. І ще, що саме головне, я під Головпоштампом зустрів кількох людей, там з історичного факультету. Я взагалі так побачив, що там багато було людей з факультету.

[01:30:33.08]

Потім приходжу, там оцей мій знайомий товариш, ну аспірант, познайомив же з цими своїми студентами, вони виявляється там деякі з них там дві з половиною години з гуртожитка йшли пішки, бо нічого не їхало. Прийшли на Майдан. Я коли оцих хлопців побачив, я зрозумів, що ми переможем. Коли люди прийшли пішки з гуртожитка на Майдан, одного з них там звичайно зараз хочуть судить там, але це пов’язано вже більш з сучасними подіями. Ми пішли ще потім щось до Михайлівського, допомагали, я не знаю де вони, автоМайданівці, відібрали велику кількість касок, биток, там стільки їх було…ми переносили.

[01:31:24.05]

Ми зустріли якихось дівчат з нашого історичного факультету, які привезли якісь медикаменти, які виявилося купив там через замдекана. Ми тоді коли були там, недалеко, ми чули постріли, що стріляли зі зброї і тому подібне. Потім на наступний день дізнався, що там і журналіста якогось застрелили, ну ми туди не пішли просто. Ми чули постріли в цьому районі, коло цього відділення київського, тобто неподалік було, але, чесно кажучи, навіть не наважились туди йти. Десь уже під ранок.

[01:32:07.01]

Ми вирішили що цей, я вже зрозумів, що Майдан встоїть десь о годині десятій-одинадцятій вечора. Коли ми стояли під фонтаном і там була спроба прорватися «Беркута», коли вони на подобії черепахи побудували, тобто вони вже йшли і були недалеко до нас, уже переходили цю дорогу. Коли їх закидали коктейлями і камінням вони відступили, вони вже так, не активно атакували я вже поняв, що в них цей - запалу вже не має, таке враження, що вони вже самі не хочуть.

[01:32:41.25]

Вони по якійсь інерції штурмували. Вже мене, я чесно кажучи, склалося враження, що Майдан вистоїть до ранку. Ми поїхали вже десь під ранок 19-го, таксист з нас не взяв грошей, тобто відвіз нас нормально. Ввесь день 19-го ми фактично відсипались і 20-го проснувся досить пізно, подивився цей репортаж «Інтера», потім уже знов зізвонилися.

[01:33:13.12]

Т.Ч.: От Ви досить часто згадуєте в інтерв’ю такий займенник «Ми». «Ми», «у нас», можете детально розказати, що це за «ми», хто були ці люди і трошки детальніше?

В.Н.: Їх можна, наприклад, по іменах називати?

Т.Ч.: Потрібно, якщо Ви можете, що це були за люди?

[01:33:30.28]

В.Н.: Розумієте, тут різні поняття. Наші, нашим - це ввесь Майдан, щоб ви розуміли, цей займенник наші. Тобто такий поділ наші. Це в мене сестра зараз в Маріуполі, я кажу наша армія, вона каже українська армія, в нас на цьому навіть конфлікти виникають. Зі мною найчастіше були там, наприклад, хто… З аспірантів, з моїх однокурсників, одногрупників був Максим [***], це з яким я був і 18-го, і 19-го, і початок ночі 20-го лютого, і були 21-го.

[01:34:18.15]

Теж мій товариш, одногрупник, але він в Інституті історії навчається, там Ярослав [***]. Я його не бачив буквально рік, я його 18-го лютого зустрів. Потім ми з ним носили каміння, будували барикади, ламали паркан навколо церкви. Були і з тодішнього першого курсу, із другого. Цей, що з Сум, він був з нами кілька днів - 18, 19, 20, може 21-22 Руслан [***]. Чесно кажучи, я б ніколи не подумав, в мене велика кількість людей я більше побачив тих людей, кого я не сподівався побачити, ніж тих на кого надіявся.

[01:35:20.10]

Багато було, заявляли про якийсь свій патріотизм, виявилося, що вони більше якісь махрові патріоти. А дійсно люди, які якісь там маргінали чи тому подібне, я не називатиму їхніх, імен я зустрів їх на Майдані.

[01:35:35.18]

Т.Ч.: А от крім цих Ваших людей, яких Ви назвали, з якими Ви ходили на Майдан, як Ви знали, кому можна довіряти комусь з інших людей, які були на Майдані? Як Ви встановлювали ступінь довіри, що ось цій людині можна довіряти, з цією людиною можна будувати барикаду, чи Ви там всім на Майдані могли довіряти?

[01:36:07.25]

В.Н.: А, чесно кажучи, довіряти доводилося всім. Там не вибираєш. Коли там 11 грудня нас там трохи почали тіснити до однієї стєнки, там була дійсно тиснява і ми почали там вгору треба було через високий парапєт. То нам люди почали руки давати, я не знаю кому я простягнув руку, хто мене вгору підтягав. Я не дивився абсолютно хто це, і так само коли ти стоїш в оцій шерензі, де передають цеглу чи коктейлі Молотова, то теж якось не звертаєш уваги, хто ці люди, чим вони займалися.

[01:36:48.12]

В межах Майдану довіра була до всіх, а от коли ти виходиш за межі Майдану, коли там був зі свободівцями вже на цих, умовно кажучи, як я їх називаю блокпости. Коли там всякі намагалися пройти на Майдан, то до всіх ставишся з підозрою, до будь кого. Бо могли всякі тітушки і тому подібне. Бо я, якщо чесно кажучи, з другом сам раз був прийшли п’яні на Майдан. Нас хотіли, як тітушок вивести. Тобто, була й така ситуація. Мені, звичайно, соромно про це дізнаватись. Але ми прийшли в КМДА, нас побачили, що ми п’яні, зустріли ще одну однокурсницю, яку я не бачив кілька років. Вона почала: «Ой, як ви, хлопці, як ви можете, прийшли п’яні на Майдан…». Получаєця як, нас думали, шо ми тітушки, але все розібрались, все далі нормально було.

[01:37:48.12]

Т.Ч.: А чому Ви це дозволили собі? Ви ж знали, що можуть бути неприємності?

В.Н: Ну в мене, получаєця, як, друг приїхав з Росії. Людина, з якою я прожив шість років в гуртожитку. Він приїхав, і тим паче, у нього було день народження. Мені запам’яталось, що ми прийшли на Майдан, там виступав тоді Олег Скрипка. А потім ми просто зайшли в КМДА, і нас хотіли повязати як тітутшок. І ше один раз, як ми проходили, якись хлопець замітив, то почав говорити: «Ви п’яні…» , і тому подібне, но пропустили…Ну видно, що ми ж не п’яні сильно, і не тітушки, то пропустили.

[01:39:01.26]

Т.Ч.: А скажіть, будь ласка, Ви брали участь у матеріальній підтримці Майдану? У фінансуванні, Ви щось приносили туди? Чи можливо фінансово?

[01:39:12.10]

В.Н.: Чесно кажучи ні, я був споживачем на Майдані, якщо чесно. Ні, ну що приходило, те, що мені вдавалось дістати, я якомусь чоловікові рукавиці пам’ятаю віддав теплі свої. Це якщо казати про якусь матеріальну підтримку. Ні, в мене були там знайомі, які там діставали, які не мали змоги приїхати на Майдан, які там діставали якісь грілки, маски.

[01:39:40.19]

В мене в мого хорошого друга мати там лікарем робить, вона мені там масок трохи дала, то я там трохи своїм знайомим роздавав. Це в такому плані. В мене був знайомий, який там теж трохи перепутав гроші, та вкинув всі, що в нього залишилися і потім йому доводилося приходити харчуватись на Майдані кілька днів до чергової стипендії.

[01:40:03.09]

Т.Ч.: Ви кажете, що були споживачем, а що Ви отримували для вашої участі від Майдану?

В.Н.: Ми нічого, ми коли були на Майдані, коли нам дійсно довелось щось попрацювати, то ми там підходили щось брали з’їсти і все. А так, щоб чимсь там користуватися, ми маски брали там свої, там підійти просто взяти гарячого чаю, чи кави чи що там було, іноді можливо щось з’їсти і більше такого нічого.

[01:40:42.19]

Т.Ч.: А зараз ви допомагаєте бійцям АТО?

В.Н.: Ну так, трохи намагаємся допомагати, по різному. Хочеться, звичайно, якось цілеспрямовано, бо чесно кажучи, коли ти трохи переказуєш гроші, ти не знаєш до кого потраплять, тому хочеться, якось перевірених, вже ніби і знайшов таких людей, яким знаєш, шо не пропадають. По різному. В мене навіть, і грошима допомогли, я і сім’я, і продуктами, це мій знайомий зі «Свободи», який збирав. В мене ж дома село, на скрапленому газі, тобто в мене є там, в райцентрі налагодили виробництво старих балонів, виробництво цих буржуйок, то треба з’їздити додому відвести кілька, хай переробляють.

[01:41:44.15]

Т.Ч.: Мене ще цікавить таке питання, яке пов’язане з поширенням інформації. Звідки Ви дізнавались про те, що власне відбувається на Майдані, тобто в країні загалом? І яким джерелам інформації Ви вірили, а які сприймали як?

[01:42:03.01]

В.Н.: Звідки джерела, я дивився, як це не дивно, Інтернет та телевізор. Але коли вже Майдан почався, закрутився, третій-четвертий знайомий, який ти знаєш на Майдан, ти можеш до нього подзвонити, він буде на Майдані, і ти питаєш, що там і як. Така ситуація. Але розумієте, воно теж різне відношення інформації. Коли ти спілкуєшся потім з іншими людьми про ці події, бачиш скільки різних там правд і тому подібне. Ну я, там трохи був, уже після того, як все закінчилося, мене там знайомі попросили почергувати кілька ночей на Майдані, уже на весні.

[01:42:52.11]

Прохід біля Лядських воріт, де третя сотня була. Я спілкувався, наприклад, з людьми, які у цій сотні були, де Нігоян був, то вони трохи розповідали як склались обставини там 22 січня. То вони говорили, що вони мали їхати з автоМайданом, ловити тітушок по Києву, Нігояна не взяли. А потім «Беркут» перейшов в атаку і він туди одним із перших побіг. Ну це мені так знайомі розповіли. Цей що я познайомився розповідав, я ж не був 20-го зранку, що 20-го числа з самого ранку ці силовики, що стояли під Стелою Незалежності, почали масово тікати, от просто почали бігти.

[01:43:41.12]

Хоч я цього, і відео особливо не дивився, якось не хочеться переглядати про ті події. Він казав, він був тоді зранку, що під Жовтневим, і коли стріляли з автоматів беркутівці, чи хто там не був, то каже одні стріляли в людей каже, а інші стріляли в землю, або в небо. Тобто по різному це було. І пізніше просто переосмислюєш якось цю інформацію.

[01:44:06.27]

Т.Ч.: Тобто, Ви інформацію всю дізнавалися через своїх знайомих?

В.Н.: Ні, я ж кажу частково. Трохи з Інтернету, трохи я ж кажу по новинах дивився. Ну, наприклад, мені знайомий приходить повідомлення, звідки я знаю, Інтернет тоді щось погано працював. Включаю «5 канал», а там пряма трансляція і Руслана кричить: «Київ вставай». Я після того і поїхав. Оцей злий жарт, що сюжет «Інтера» зіграв 20-го числа, коли в мене склалося таке враження, а потім через годину, півгодини товариш-знайомий каже, що там вже людей, трупи зносять.

[01:44:57.14]

Т.Ч.: А яка роль соціальних мереж, для вашої інформації, ту, яку Ви отримували, Ви читали якусь інформацію із соціальних мереж?

В.Н.: Ну трохи, я б сказав, частково. Я там дізнавався до 30 листопада, що студенти збираються на якісь страйки, мітинги. Це я бачив. А так мені всі знайомі повідомляли. Я, наприклад, знав, що 19 січня будуть протистояння, що будуть бійки, бо я 18 січня був на одній таких зборах, де нас повідомили, що планувалось ніби як дві колони, одна піде на кабмін, інша - на Грушевського. Хочуть просто, ніхто не збирався захоплювати, тому що всі знали що захопити не реально. А просто там трохи показати силу, щоб влада задумалась і щось таки відмінила ці закони.

[01:45:58.08]

Т.Ч.: А що це за збори були, можете детально розповісти?

В.Н.: Ну як, це мій один хороший знайомий, його друзі належали до певних правих, право-радикальних організацій. Ну, щоб ви розуміли, я 19-го числа як не дивно опинився в хвості колони Правого Сектора. Навіть себе на відео бачив, іду в білій куртці, виділяюсь. Там і планувалось, що буде певне невелике протистояння, щоб влада побачила, що люди у відчаї і щось вони намагаються.

[01:46:45.14]

Тих людей, що нас вони там консультували, вони нам сказали, що нічого не буде, ми не намагаємося захопити і тому подібне. От коли там 1 грудня під Адміністрацією Президента, там чесно якісь змішані в мене почуття, що там робилося, чи я просто був зівакою. Бо там я, пам’ятаю, коло мене Корчинський [Дмитро, лідер ВО «Братство»]. стояв, я його впізнав через маску білі вуса, під липою, зправа від екскаватора. Я коли Корчинського побачив, зразу щось закралося не те, думаю, просто так це не закінчиться.

[01:47:51.13]

Т.Ч.: Тобто, Ви були на зборах, організованих Правим Сектором? [громадська право радикальна організація].

[01:47:51.29]

В.Н.: Я б не сказав, що це якісь збори організовані Правим сектором, просто очевидно, якась людина, яка входила туди. Просто нас повідомили, що буде, до чого бути готовими. Це було на ВДНХ, коло метро, там взагалі сказали збиратися коло «Кулиничі» [магазин-пекарня]. Я взагалі думав, «Кулиничі», там належать одному із регіоналів, думали, якщо вони будуть громити «Кулиничі», я не збираюсь цього робити. Коли нам просто розповіли. А потім так, я просто побачив частину тих людей, які там до нас приходили, коли вони ішли, фактично, в лицарських обладунках. 19 січня один ішов із шматком водопровідної труби. Я зрозумів, що це навіть серйозніше, ніж я думав.

[01:48:39.16]

Т.Ч.: А Ви не згадаєте зараз цю людину, що розповіла про протистояння?

В.Н.: Та там їх кілька було, що я можу розповісти, я візуально можу його описати. В нього така невелика щетина, людина така нижча мене, десь метр сімдесят п’ять. Я його бачив кілька разів після того. Я пам’ятаю весну чи до річниці Шевченка, чи щось там намагалися почепити якийсь транспарант чи сорочку на Шевченка надіти, то я побачив його там серед тих людей. А хто він був, я їх упізнаю.

[01:49:29.18]

Т.Ч.: Ну в той момент Ви сприйняли на віру його слова, про те, що можуть бути сутички?

В.Н.: Чесно кажучи, я думав що щось буде, але все одно не настільки. Мене здивувало, оце чергове Віче 19 січня, знову ніякого результату, Правий Сектор строїться в колону під, коло Збєрбанка оця колонада і починають іти. Люди, по сторонах стоять жінки, бабусі, давайте, молодці, удачі, провчіть їх, всі нас хвалили, давайте їм покажіть. Потім ми підходим на цю площатку до памятника Лобановському і потім воно починається. Але дійсно почали уже сутички, серйозно, я потім побачив, що ці люди підготовились. Навіть частково я бачив, що деякі коктейлі Молотова з’явилися, їх не зразу розлили там на передовій, тобто частина мабуть була заготовлена. В мене таке склалося враження.

[01:50:40.00]

Т.Ч.: У Вас не закралася підозра, що Вас використовують, що частина людей вже знали що робити?

В.Н.: Ні, я не думаю, що нас використовували, я звик жити своїм розумом, я знав, на що я йду і куди я йду. Деякою мірою просто було з цікавості. Чесно кажучи, як мені мій знайомий сказав, я просто не можу пропустити цього. Каже я, як ми вирішили йти ввечері 18 повертатися, а потім повертатися ввечері, то каже ну в мене син питатиме, що було, а я скажу в самий розгар пішов, і не побачив чим все закінчилось. Може просто така часткова професійна цікавість як історика.

[01:51:29.03]

Т.Ч.: Скажіть, будь ласка, в мене ще є таке запитання до Вас, в яких формах, на Вашу думку, було присутнє мистецтво на Майдані? Чи взагалі воно було там як таке? Роль культури?

[01:51:42.15]

В.Н.: Коли говорять гармати, музи мовчать (сміється). Я б не сказав, що для мене там культура відігравала якусь важливу роль. Оці всі співаночки, що були на сцені і тому подібне - ні. Да, там порозмальовували плакати, да цікаво подивиться, весело, але ну не знаю. Щоб для мене була якась там роль культури. Я не прихильно ставлюсь. Коли виходили на сцену там якісь вибачте, ідіоти, які там комплекс своєї неповноцінності реалізували за рахунок того, що вони якісь веснянко-щедрівки писклявим голосом будуть співати.

[01:52:35.16]

Там був якийсь любитель щедрівок, який мене дістав, постійно щось вив, вив. То аж злість брала. Така культура. Мене, там культура було більше в отій стіні плачу чи як їх називали, там де були написані всі оці міста, села, звідки люди приїхали. Ти проходиш і бачиш, що вся Україна. Те, що там співали якісь щедрівочки-весняночки. Я з цих сцен, запам’яталося як Скрипка виступав. Мені запам’яталася ніч з 18 на 19-те. Я вже смутно пам’ятаю, хто там виступав, Турчинов щось трохи був, пам’ятаю Джемільов [Мустафа, перший Голова Меджлісу кримськотатарського народу], пам’ятаю цього автогонщика, лисий такий в капелюсі ходить, ото так. Я навіть на виборах за нього проголосував. Особливо я когось там із лідерів я не пам’ятаю.

[01:53:43.01]

Т.Ч.: А окрім музики, на Вашу думку, культура ніяк не впливала?

В.Н.: Оце до речі музика, єдине що запам’яталося, я вивчив, я не знав цієї частини гімну, з 18 на 19 я вивчив, бо там часто грало: «Чорне море нам всміхнеться, дід Дніпро зрадіє. Ще на нашій Україні доленька наспіє». Я не знав ціх рядків абсолютно для мого сорому, я їх перший раз тоді почув і я їх тоді й вивчив. І тепер пам’ятаю. А так культура…

[01:54:10.13]

Ні, ну постери були непогані. Мені подобався оцей постер – «Я капля в океані». Оце дійсно таке що. Трохи було карикатури на Януковича, як на мене йолка була витвір мистецтва (сміється), з усіма цими прапорами, написами і тому подібне. Ну ще, пам’ятаю, на роялі трохи перед КМДА грали, ну я не знаю, я то слухав. О, з приводу ролі музики, 1 грудня я ввечері, тоді ж другий раз як приїхав, як забрав теплі речі, мені оця атмосфера Києва, таке місто взяте на щит. От ніби центр захопили, ідуть масові народні гуляння.

[01:55:00.22]

Мене здивувало під КМДА були якісь мабуть троїсті музики і вони грали пісню «Гречаники». Мені відразу мультфільм згадався, не знаю чого. В мене з цим асоціація якась приємна. От 1 грудня асоціюється з тим, що я ввечері слухав якихось троїстих музик перед КМДА.

Т.Ч.: Як Ви вважаєте, для майбутньої культури України ось цей візуалізований протест у постерах, у музиці, навіть у цьому піаніно розмальованому, він буде мати якусь роль для подальшої культури України?

[01:55:42.05]

В.Н.: Не знаю.

Т.Ч.: Ну це запам’ятається нащадкам?

[01:55:45.11]

В.Н.: Можливо, я просто думаю сам Майдан, події які відбуваються в країні, вони знайдуть якесь глибоке відображення в нашій культурі у подальшому. Я пам’ятаю читав за Курбаса, він коли закінчував своє навчання, запитав у викладача куди йому краще їхати. Той сказав, щоб він їхав на радянську Україну, бо там пролилося багато крові і там буде нове мистецтво, краще.

[01:56:20.01]

Я раніше, наприклад, хоча займаюся історією України, мене завжди чомусь трохи цікавила історія Балкан - Сербія, Чорногорія. Я передивився майже всі ці фільми про війни на Балканах. Мене завжди (дивувало???), от на Балканах там повоювали, а потім які гарні фільми там Кустуріца знімає. А тепер розумію, що в нас тут було набагато, мабуть, гірші моменти і набагато більше можливостей для творення якоїсь культури.  Ну не те, щоб нової культури, а якоїсь такої - постмайданної .

[01:57:01.09]

Тому що для багатьох людей вона все таки дала якийсь певний поштовх для якогось розвитку, якщо можна так сказати, відкрила якісь нові горизонти. Тому що хоча б, подивитись на українську документалістику. Звичайно, я не люблю якусь там масовість, ну ці фільми «Вавилон 13», які є. Чесно кажучи переглянув багато, деякі вони дійсно мені сподобались.

[01:57:35.14]

Для мене, навіть я б сказав, Майдан навіть трохи був відкриттям культури, частково, бо я ж кажу, я таких музикантів не знав. Я взагалі не чув, хто такий Сергій Василюк. Лише на початку Майдану я дізнався, що це людина, тепер кілька пісень мені його подобаються. Частково були деякі відкриття.

[01:58:03.04]

Т.Ч.: Добре, я вам дуже дякую за ґрунтовне інтерв’ю. До побачення.

В.Н.: Вам також.

[01:58:12.00]

‍